Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

можна замінити на менші,— відказав Берріс,— це все компенсує. А маючи тахометр, він зможе стежити за обертами, щоб вони не зашкалювали. Завдяки тахометру Боб знатиме, коли не може перейти на вищу передачу. Зазвичай достатньо просто прибрати ногу з педалі газу, щоб перемкнутись, якщо не працює автоматичний зв’язок із трансмісією. Я також знаю, де ми можемо взяти тахометр. Насправді один у мене є.

— Ага,— сказав Лакмен,— що ж, якщо він різко зменшить газ під час перемикання передачі, щоб зловити обертовий момент в аварійній ситуації на трасі, то перейде на нижчу передачу й оберти так зашкалять, що зірве прокладки в циліндрах або ще гірше — трапиться щось набагато страшніше. Вибухне весь двигун.

— Боб побачить, що підстрибнула стрілка тахометра, і пригальмує, — терпляче проказав Берріс.

— Виконуючи обгін? — запитав Лакмен. — Об’їхавши половину їбучої вантажівки? Бляха, та йому доведеться тиснути на газ, хоч якими високими будуть оберти; у такому разі доведеться радше розірвати двигун, аніж пригальмувати, бо якщо він пригальмує, то ніколи не обжене того, кого намагатиметься обігнати.

— Інерція,— сказав Берріс.— Такий важкий автомобіль пронесе за інерцією, навіть якщо він пригальмує.

— А якщо під гору? — заперечив Лакмен. — Під гору на інерції далеко не заїдеш, особливо під час обгону.

— Скільки цей... — поцікавився Берріс у Арктора.

Він нахилився, щоб подивитися, якої марки автомобіль.

— Цей...

Берріс порухав губами.

— «Олдсмобіль».

— Він важить десь тисячу фунтів, — сказав Арктор.

Чарльз Фрек помітив, як Боб підморгнув Лакмену.

— У такому разі ти маєш рацію, — погодився Берріс. — За такої маленької маси інерція майже не спрацює. Чи ні?

Він знайшов фломастер і щось, на чому можна було писати.

— Одна тисяча фунтів, що рухаються на швидкості вісімдесят миль за годину спричиняють силу, що дорівнює...

— Він важить тисячу, — пояснив Арктор, — з пасажирами, повним баком пального й великою коробкою цегли в багажнику.

— Скільки влазить пасажирів? — сухо поцікавився Лакмен.

— Дванадцять.

— Це — шестеро позаду, — сказав Лакмен, — і шестеро...

— Ні,— заперечив Арктор,— це — одинадцятеро ззаду, а спереду водій сидить сам. Розумієш, так на задні колеса припадатиме більше ваги, для кращого зчеплення. Таким чином не заноситиме.

— А його заносить? — насторожено запитав Берріс.

— Якщо не посадити позаду одинадцять людей, — відказав Арктор.

— Тоді краще завантажити багажник мішками з піском, — мовив Берріс. — Трьома двохсотфунтовими мішками з піском. Тоді пасажирів можна буде розсадити по всьому салону, і їм буде комфортніше.

— Може, покласти в багажник одну шістсотфунтову скриню з золотом? — спитав його Лакмен. — Замість трьох двохсотфунтових з...

— Відчепись, га? — буркнув Берріс. — Я намагаюсь підрахувати силу інерції цього автомобіля на швидкості вісімдесят миль на годину.

— Він вісімдесят не поїде, — сказав Арктор. — Один циліндр накрився. Я хотів тобі це сказати. Учора ввечері, коли я повертався додому з крамниці «7-11», полетів поршень.

— То навіщо ми вийняли карбюратор? — запитав Берріс.— У такому разі нам треба зняти голівку. Насправді навіть більше. У тебе може бути пошкоджена стінка блоку двигуна. Так ось чому він не заводиться.

— Твоя тачка не заводиться? — запитав Арктора Фрек.

— Вона не заводиться,— сказав Лакмен,— бо ми вийняли карбюратор.

— А навіщо ми вийняли карбюратор? — спитав розгублений Берріс. — Я вже забув.

— Щоб замінити всі пружини й решту крихітних деталей,— сказав Арктор.— Щоб вона знову не наїбнулась і нас не вбила. Так нам порадив зробити механік з СТО «Юніон».

— Якби ви, виродки, тут не тринділи, мов зграя розігнаних слідами нариків,— мовив Берріс,— я б зміг завершити свої підрахунки й сказати вам, як даний автомобіль за такої ваги поведе себе з чотирикамерним карбюратором «Рочестер», звісно ж, із меншими модифікованими жиклерами.

Тепер він не на жарт роздратувався.

— Тому ЗАТКНІТЬСЯ!

Лакмен розгорнув книжку, яку тримав у руках. Після цього він набрав у легені більше, ніж зазвичай, повітря; його широкі груди випнулися, біцепси роздулись.

— Беррісе, я тобі зачитаю.

Він почав швидко читати.

— «Той, кому буде дано побачити Христа реальнішим за будь-яку іншу реальність...»

— Що? — перепитав Берріс.

Лакмен продовжив.

— «...за будь-яку іншу реальність цього Світу, у якому скрізь присутній Христос і в якому його величність дедалі зростає, де Христос є останнім пунктом призначення й плазматичним Принципом Всесвіту...»

— Що це таке? — запитав Арктор.

— Шарден. Теяр де Шарден.

— Господи, Лакмене! — мовив Арктор.

— «...той справді живе у зоні, у якій йому не здатні завдати горя жодні труднощі і яка, попри те, є найактивнішою майстернею всесвітнього виповнення».

Лакмен згорнув книжку.

Відчувши щось недобре, Чарльз Фрек став між Беррісом і Лакменом.

— Чуваки, заспокойтесь.

— З дороги, Фреку,— сказав Лакмен, опустивши й відвівши праву руку назад, щоб, широко замахнувшись, сильно вдарити Берріса. — Ну ж бо, Беррісе. Я тебе аж до завтра вирублю, тоді й поговоримо.

Заревівши від дикого жаху, Берріс випустив із рук фломастер і шматок паперу й незграбно заквапився до вхідних дверей будинку, викрикуючи на ходу:

— Чую, дзвонять із приводу карбюратора.

Решта спостерігали, як він утік.

— Я просто пожартував,— сказав Лакмен, потираючи нижню губу.

— А раптом він схопиться за свій ствол із глушником? — зовсім рознервувавшись, запитав Фрек.

Він повільно позадкував у напрямку свого автомобіля, аби мати можливість хутко сховатися за ним, якщо Берріс відкриє вогонь.

— До роботи! — сказав Лакмену Арктор; обоє знову взялися за лагодження автомобіля, тоді як Фрек насторожено тинявся обабіч своєї машини, роздумуючи над тим, навіщо він узагалі сьогодні сюди припхався.

Сьогодні тут ніхто не розважався, узагалі ніхто, що було незвично. Він одразу відчув, що за всіма цими жартами крилася якась погана напруга. «Що тут за пиздець коїться?» — подумав Фрек і похмуро заліз до своєї машини, збираючись її завести.

«Невже тут усе теж піде шкереберть,— розмірковував він, — як протягом останніх тижнів це трапилося в будинку Джеррі Фебіна? Раніше тут було прикольно, — думав він, — усі тусили й кайфували, відтягуючись під ейсід-рок, зокрема під The Stones. Донна в шкірянці й чоботях сиділа і набивала капсули, Лакмен скручував косяки й розповідав про семінар із куріння трави та забивання джойнтів, який він планував провести в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, а ще про те,