Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 33

Мирослав не одразу відповів.

Важка тиша між ними змусила Богдана ніяково посміхнутися.

Невже він надто багато надумав? Можливо, в нього одного пульс підскочив до ста, тільки-но Мирослав з’явився поруч, а для стажера ця зустріч не була настільки важливою? Секунда майже жахливих сумнівів минула, і Мирослав розтопив між ними лід, підморгнувши йому. Він забрав у Богдана шолом і, не сказавши жодного слова, клацнув замком, звичайною металевою засувкою.

– От же засранець. Я думав, у тебе тут кращий замок, – підколов його Богдан.

– А навіщо? Раніше я до гаража нікого не приводив.

– І тут я перший, – Богдан схопив його за низ шкіряної куртки і потяг до себе.

Через два незручні кроки Мирослав опинився в його обіймах.

Богдан більше не гаяв часу, він притулився губами до рота Мирослава, розвів м’які губи і дотягнувся до його язика. Мирослав одразу активно включився у процес, і цілувався він так відчайдушно, ніби цей раз був для них першим чи останнім, пробуджуючи в грудях у Богдана ніжність. Стиснувши долоні, Богдан підтяг Мирослава і з захопленням зім’яв сідниці, а другою рукою проникнув під футболку, до оксамитової і гарячої шкіри.

– Я думав… Я думав, між нами все скінчено, – прошепотів Мирослав, відсторонившись.

– Що? Чому?

Богдан так і завмер.

Гіпнотизував його губи, а потім глянув у вічі.

– Через твого брата.

– А, через Віка, ну… – легковажно відгукнувся Богдан. – Братик ніколи не міг вказувати, з ким мені зустрічатися.

– Значить все добре?

– Зараз я віднесу тебе на диван і покажу, наскільки все добре.

Коротко цмокнувши Мирослава в губи, Богдан схопив його під колінами і підняв на руки. Прогнувся трохи від ваги, все-таки йому вже не двадцять п’ять, та не відпустив, утримав, і за це отримав можливість насолодитися тихим сміхом Мирослава біля вуха.

Кинувши його на диван, Богдан відчув ейфорію, що погано піддавалася логічному поясненню.

Незважаючи на збудження, він не хотів, щоб усе закінчилося так швидко, як уперше. Але адреналін від того, що вони збиралися зайнятися сексом у якомусь гаражі, підганяв його роздягати Мирослава швидше. Хоча він скоріше досліджував його тіло, ніж позбавляв від одягу: одразу зім'яв футболку до самої шиї, щоб віддати належне соскам. Опустившись зверху, Богдан погладжував його груди, одночасно цілуючи в губи, помічаючи, як дражливі дотики розпалювали Мирослава, змушуючи відповідати з такою жагою.

– Мені тебе не вистачало, – зізнався Мирослав.

– І мені тебе, шалено.

Торкнувшись язиком правого соска, Богдан ласкаво доторкнувся до червоної бусинки пальцями, змочив слиною, подув на неї трохи, після чого шкіра вкрилася мурашками. Коли зайнявся другим, то відчув на своїй потилиці руки, які ретельно перебирали його волосся, гладили, притискали, доки сам Мирослав повторював його ім'я, то з нетерпінням, то із захопленням, то на межі. Мирослав уже збудився, упирався стояком у живіт Богдана та провокував хтиві картинки. Богдан хотів його, як навіжений. Дійшовши язиком від грудей до живота, він з передчуттям глянув на Мирослава.

– Я зроблю тобі приємно, малий.

Щоразу Мирослав млів, коли Богдан називав його так.

Розстебнувши ширинку, Богдан витяг член Мирослава із трусів і відразу взяв до рота. Протяжний, надривний стогін став його винагородою. Мирослав вигнувся у спині, довелося утримувати його стегна на місці, таким ненаситним він був… І Богдан із захопленням почав відсмоктувати, ніби саме цього й хотів найбільше на світі, відчути, як губи стиснуть твердий соковитий член. Не обмінятися пестощами, не отримати розрядку, а зробити так, щоб хлопець втратив контроль, перетворився на безвольну ляльку у нього в руках, що відгукувалася на кожний його дотик.

– Тобі подобається?

– Так… Ще трохи, – охнув Мирослав від чергової ласки.

Вилизуючи його, Богдан вільною рукою погладжував пах, живіт.

Навіть до грудей діставав.

Мирослав захникав від нетерпіння, ніби до нього підступав оргазм, тоді Богдан розстебнув штани, витяг член і притиснув його до Мирослава. З другої спроби обхопив обидва долонею, щоб якнайшвидше досягти розрядки. І разом. Здається, Богдан так швидко не кінчав з часу університету, коли секс був подією, життя здавалося кращим, а фарби яскравішими. Цей хлопець гойдав Богдана на хвилях задоволення, повертаючи сексу чуттєвість, справжні емоції, відсуваючи механіку, до якої він звик, на другий план.

Післяоргазмове розслаблення пройшлося по тілу Богдана як завершальний штрих, він, недовго думаючи, розслабив руки і впав на Мирослава. Хай тільки спробує поскаржитися, що незручно…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍