Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чорнову роботу? — його брови зсуваються так низько, що очей майже не розгледіти.
Я ж поправляю комір моєї кофти з чудовою вишивкою з декоративних квіточок: тут є і крихітні ромашки, і рожеві квіти вишні, навіть одна трояндочка...
— Угу, — сміливо киваю я. — Я й не знаю, як я б упоралася без тебе. А тепер... пиф-пиф, — змахую я руками, — і це заклинання зникло. Прямо як порчу зняли. Я негайно почну все наганяти. Уже завтра займуся пошуками, і не тільки додам в Інстаграмі тих самих хокеїстів, може навіть одразу дізнаюся контакти в нашому тренувальному центрі.
Резник не ворушиться, продовжуючи дивитися на мене, але чомусь здається, що його частково багряна шия втягується в тулуб.
— Ні з ким із "Барсів" не будеш, кажеш, — небезпечно спокійно і приглушено вимовляє він, але я до цього теж готова і все продумала заздалегідь!
Його губи беззвучно рухаються ніби він рахує про себе до десяти.
— Ні-ні, — запевняю я і сміюся, нібито над самою собою. — Я б ніколи так не вчинила, "Барси" — вороги, я розумію. І з ні з ким із "Скалозубів" теж, — швидко запевняю я його. — Незручно так. Ти віддувався, так би мовити, за всю команду. Капітане, — додаю я серйозним тоном.
— Це типу працює, так? — різко вказує він пальцем на мене. — Ось ці твої спроби в сарказмі та ахінеї, коли мова заходить про щось проблемне для тебе? Типу це ефективно, жарти твої. Це ні біса не працює, Рито.
Хм, ну взагалі-то трохи працює, інакше він би тут уже двадцять запитань навалив, і кожне стосувалося б тільки одного — того, чому я залишилася незайманою.
— То чому в тебе не було можливості... набратися досвіду? — обережно цікавиться він, хоч і говорить твердим тоном.
Гаразд... не дуже-то працює, але в усякому разі я створила потрібну атмосферу.
— У мене були всі можливості. Це неважливо.
Він оглядає мене, постійно повертаючись до очей, і через це наступний приплив гніву мені зупинити особливо важко.
— До твого відома, я не зобов'язана звітувати перед тобою. І якщо так вийшло, то в цьому немає нічого ганебного і поганого. Мені все одно, що ти думаєш. Мене все влаштовувало, — підвищую я голос. — У житті трапляються різні обставини, — відрізаю я.
— Я... Що? Я жодного слова не сказав про ганебне, Рито, — розтягнуто вимовляє Артур, трохи нахиляючись, немов у мене погано з розумінням мови. — І в думках подібного не було... І... Та я... Взагалі-то я... Мені це... Це навіть... Неважливо, що я думаю, — виходить він раптом із себе. — Я намагаюся зрозуміти, як так вийшло... щоб потім... щоб знати потім... Я просто в шокований, чесно зізнатися.
Його останні слова зачіпають настільки сильно, що подібна реакція стає несподіванкою для мене самої.
— Це хтось навів порчу на мою дорогоцінну персону, — широко посміхаюся я і в мене вже половина обличчя болить від зусиль. — У тебе, до речі, в роду немає чаклунів? Неймовірно, але ти зумів її зняти!
— Я всього лише намагаюся дізнатися, — не здається він, — чи є конкретна причина, чому в тебе не було сексу.
— У мене був секс! — роздратовано вигукую я і навіть стискаю долоні в кулаки.
Резник же чомусь повертається в бік і я змушена простежити за напрямком його погляду, а... на порозі тупцює Сергійко, який старанно вдає, що нічого не чув.
Він навіть підкидає кошлату світловолосу голову, щоб надати обличчю більш-менш нормального виразу.
— Ваш телефон розривається, постійно дзвонить, — він показує мій смартфон. — Я вирішив, що...
І чомусь студент дивиться винувато на хокеїста.
— Зараз... — відкриваю я рот і починаю говорити, але Резник перебиває:
— Відповіси сам наступного разу і скажеш, що медсестра зайнята важливим викликом, — киває він. — І поясниш, що треба припинити дзвонити.
Сергій вислизає з кімнати, навіть не глянувши на мене і не дочекавшись моїх вказівок. Це ж мій телефон і мій дім!
— Я давно шукала собі секретаря, але ти, на жаль, не підійдеш, — не шкодую посмішки в бік Резника, але він ніби ігнорує її та вивчає замість цього мої очі. — Ти трохи... неповороткий.
Неймовірно, моя посмішка тьмяніє сама по собі, і я більше не знаю, куди подіти руки, а взагалі додому хочу, тільки я ось уже вдома.
П'ять хвилин розмови з цим чоловіком і я — як вичавлена губка.
— Ми закінчили на твоєму твердженні про те, як ти, виявляється, займалася сексом до зустрічі зі мною, — голосом, сповненим скептицизму, нагадує він.
Дехто тут занадто великої про себе думки, а звучить-то як урочисто — "до зустрічі зі мною"!
— Саме так, я займалася сексом. І не раз, — уточнюю я. — Просто несерйозним сексом. Не до кінця.
— Хм, позавчора я б тобі повірив, але сьогодні — вже ні.
Йому б інноваційним сканером працювати в людській подобі, а не хокеїстом, — настільки уважно він стежить за моїми очима.
— Можливо, ти не в курсі, але можна займатися сексом і без... проникнення, — навмисно холодним тоном кажу я.
— Я в курсі, — рухає Резник головою. — Дуже в курсі й дуже давно. Я думав, ти спиш із Салазаровим, — напружено бурмоче він, але потім блискавично продовжує: — Але, мабуть, не спиш і не спала. І я сумніваюся, що ти взагалі якимось видом сексу займалася, судячи з... — він вказує долонею прямо на мене.
— Судячи з чого? — вимовляю я, і дивно що виходить розмовляти, адже я не можу розтиснути губи.
— Судячи з того, як ти реагуєш, Рито, — агресивно відгукується він і натягує кепку нижче.
— Почекай... Ти думав що... Хто спить із Салазаровим? — розгублено перепитую я.
— Забудь про це, — стискає він зуби.
— Хто? — повторюю і повторюю. — Я? Із Салазаровим?!
— Я сказав щойно, забудь про це!
Він навіть уявлення не має наскільки це фантастичне припущення. Ми з Данилом знаємо одне одного давно, і нас завжди пов'язував Жмот.
— Загалом, — смикаючись, рухаюся я на одному місці. — Дякую за надану послугу. Оскільки... тепер складність усунуто, я почну вільне життя. Ура.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохай без правил, Ольга Манілова», після закриття браузера.