Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 14

Тайраш

Тайраш нервово поправив сорочку, застебнув манжети і завмер навпроти дзеркала.

Вечірня розмова, точніше та недомовленість, що зависла в повітрі, не давала йому спокою. Чи варто було припускати, що ця козулька все одно не заспокоїться? Чомусь Тайраш навіть не сумнівався, що вона обов'язково продовжить розпочате під будь-яким приводом. І це не влаштовувало начальника таємного імперського розшуку.

Раш покосився на записну книжку Лієра Бейріна, що залишилася на столі. Все ж таки багато Тайрашу ще не вистачало. І було б непогано, з'ясувати у Шейлін чи ще немає чогось... шматка карти, наприклад, якого не вистачало до батьківської карти. Або якихось ще записів про лієру Климентину, смерть якої ретельно приховував таємний розшук. Чому? Відповідь була у цій записній книжці. І Тайрашу вона не сподобалася зовсім. Але більше те, що тепер були всі підстави побоюватися за життя дружини.

Аргрім поводився сьогодні незвично тихо – навіть емоції його були швидше відлунням. Немов він, як і Раш, готувався до того, що має ось-ось статися. І здається, як і Тайраш – хвилювався.

– Вічний вогонь! – Процідив начальник таємного імперського розшуку, застебнувши на руці артефакт зв'язку.

Якийсь нервовий ранок. Може, тому що Раш планував наслідувати поради і настанови Володаря і встановити контакт між драконами.

Чому він так хвилювався? Чому? Ну, подумаєш – погладить вона його, може – поцілує! Що такого?!

Але в пам'яті тут же спливали відчуття Аргріма, його хвилювання, радість, емоції, що бентежили, якими фонила Лайрелін... І ставало якось незручно. Було дуже цікаво, а що відчувала Шейлін? Але ж не питати ж її! Захоче, сама розкаже!

Тайраш ще раз нервово обсмикнув сорочку.

– Ну, нікуди від цього не подінешся! – Заспокоїв він сам себе і, різко розвернувшись, попрямував до своєї дружини.

Перестрибуючи через сходинку, піднявся на другий поверх і швидко знайшов потрібні двері і, відразу ж відчинивши їх, увійшов усередину.

Минувши величезне ліжко, обране у кращого ремісника Сиріною Хеймар спеціально для пристрасного подружнього життя і продовження древнього драконячого роду, Тайраш смикнув штори, впускаючи рожеве світло ледь народженого сонця.

– Зовсім з глузду з'їхав?! – скрикнула Шейлін, підтягнувши ковдру до самого підборіддя і дивлячись на нього з такою ненавистю, що на місці Раша мала б залишитися купка попелу. І чоловік мимоволі залюбувався такою невимушеною, справжньою красою, відчув щось схоже на… бажання? Прокляття! – Геть! – сиплячи іскри, прогарчала вона.

– Немає часу чекати, коли ти прокинешся, одягнешся і підготуєшся. – прочистивши горло, повідомив дракон. – У мене роботи вище за дах. Так що швиденько наситимо драконицю і до вечора обидва вільні!

– Можеш бути вільним уже зараз! – вона гаркнула, підскочивши з ліжка і накинувши ковдру на плечі. На її щоках проступив рум'янець, брови зійшлися на переніссі, губи витягнулися в тонку нитку.

– Можна подумати, що це мені треба! – пробурчав Тайраш, наблизившись, але не зважившись до неї доторкнутися. Аргрім невдоволено прогудів на задвірках свідомості. – Від результату залежить те, як швидко ми один одного позбудемося. Тож сядь і давай починати!

– Ти вриваєшся до мене в кімнату без дозволу! – вона зробила крок уперед. – А якщо я не одягнена? Хам і нахаба! Вийди! Я переодягнусь.

– Ти моя дружина! Будеш обурюватися і ця кімната стане нашою! – схрестивши руки на грудях, нахабно посміхнувся Тайраш. – Можеш не переодягатися, мене все влаштовує.

– Чудово, – Шейлін процідила крізь зуби, скинула ковдру і заплющила очі. – Тоді приступай.

– Приступати доведеться тобі, – сівши на ліжко, просвітив її Тайраш. – Можу навіть сорочку зняти для покращення ефекту!

– Ти з усіма дівчатами такий брутальний? Чи беріг себе для дружини?! – Вона пересмикнула плічками.

Тайраш важко зітхнув, перехопив її руку і притяг до себе, натякаючи, що спершу не завадило б сісти на ліжко. Шейлін присіла на край, напружена і готова будь-якої миті схопитися і втекти. Лайрелін відгукнулася так само напругою і занепокоєнням.

– Заплющ очі! – попросив він, намагаючись говорити якомога спокійніше та м'якше. – І спробуй підпустити Лайрелін ближче до Аргріма.

Сам Тайраш дав волю своєму дракону, дозволив проступити його лусці на тілі – шиї, руках, обличчі. Його почуття та думки заповнили думки Раша, поступово витісняючи роздратування, заміняючи його інтересом.

– Розслабся, інакше вона теж буде напружена, і від цього не буде толку.

Шейлін шумно втягла повітря і прикрила повіки, завмерши як кам'яна статуя. Її щоки палали, а губи трохи тремтіли від роздратування. А за секунду підскочила на ноги і знову підхопила з підлоги ковдру, накинувши її на оголені плечі.

Аргрім невдоволено загарчав, а Тайраш, скинувши брову, поцікавився:

– Що знову не так?!

– Все не так. Ти вриваєшся в мою спальню, будиш мене, роздаєш вказівки... Знаєш, краще живитиму драконицю сама. І начхати, скільки на це часу піде!

Раш насупився. Може, й справді він трохи неправильно почав. Але він не мав часу. Напівудроу ще з вечора надіслав вісник на рахунок залицяльника Шейлін... чомусь при згадці цього сморчка, Раша обдавало роздратуванням – і він не міг сказати, що воно належало виключно Аргріму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍