Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 35.

Після візиту і яскравого привітання від Себастіана, я зрозуміла, що навіть у рідному домі можна забути про спокій. Повторення таких зворушливих подій і зустрічей мені надалі не хотілося, і тим більше цей дурень міг знову появитися в будь-який момент, щоб спробувати здійснити свою погрозу, тому на цьому яскравому моменті я зрозуміла, що з мене вистачить. Скільки можна було терпіти всіх цих людей в моєму житті, які так безцеремонно вривалися в нього й робили те, що хотіли вони і їм було начхати на те, що хотіла я? Та їм було плювати на мене в цілому.   

  

Він зі своїм "ти - моя" ... та пішов ти в дупу! Себастіан зі своїм залицянням, матуся зі своїм нездоровим нарцисизмом і зручною звичкою не помічати нічого навколо, крім своїх шкурних інтересів. Набридли! Дістали!  

  

Цей тиждень показав мені, що я навіть і своєму життю не господиня.   

  

Довели зараз так, що просто захотілося все кинути й почати нове життя. Переїхати на іншу планету, змінити ім'я, зовнішність, щоб ніхто більше не міг мене дістати. Ненавиділа своє минуле, ненавиділа те, що воно віддавало наразі. Хотіла порвати з цим так сильно, що буквально вбігла у свою кімнату та стала судомно збирати речі в сумку. Покидавши туди все, що потрапляло під руку, але, на щастя, взяла все найнеобхідніше. Знайшовши запасну кредитку, всю готівку, яка була в мене на той момент, закордонний паспорт - мені ж якось треба було підтверджувати свою особу (тому що айді залишилося в сумочці разом з мобільним, а сумка була у того придурка), спустилася вниз і з телефону матері замовила таксі.   

  

Вирішила кілька днів пожити в готелі, поки не підшукаю собі квартирку, відновлю документи та перевезу речі.   

  

Неочікувані гості вже давно пішли, а мати, знову не звертала на мене ніякої уваги, тому навіть не зрозуміла, що сьогодні наше спільне проживання припинялося. Я пішла навіть не попрощавшись. Який був у цьому сенс, якщо їй все одно.   

  

Сіла в таксі, назвала адресу дешевенького мотелю і зробила цьому будинку ручкою. По дорозі купила новий телефон і вже через годину в'їхала в чистенький, маленький, а, саме головне, дешевий номер на околиці Парижа.   

  

На душі хоч і було гидко від того, що сталося, але я все одно відчувала радість від того, що скоро все істотно зміниться.  

  

Включила ноутбук, заварила собі розчинну каву і почала шукати квартиру, яку могла б собі дозволити.     

Все і так істотно скоро змінилося. Стрімко. Різко. І зовсім не так, як я того хотіла.   

  

А поки я, навіть не підозрюючи цього, по пам'яті набрала номер молодшої сестри, єдиної людини зі старого життя, якій я була б рада тут, у новому житті. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍