Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Розділ 11

Наступного дня Ріен не з'явився на парах. Пройшла чутка, що його збираються виключити з академії. Одногрупники через це поглядають на мене зі злістю, тільки Рокс на моєму боці, весь час тримається поряд. Сказав, що намагався поговорити зі старим другом, все з'ясувати, але того швидко забрали батьки.

Після занять мене викликав містер Нотрил. Вперше дізналася, що він має в академії особистий кабінет. Більше схоже на комірчину, але в ній якимось дивом вмістився невеликий робочий стіл, а з протилежного боку диван, точніше крісло завширшки два місця. Напевно, містер Нотрил періодично тут відпочиває.

- Лаурі я хотів поговорити з тобою без зайвих очей. Сідай, - показує мені на широке крісло, сам стоїть біля столу.

- Про що, містере Нотрил?

Він зволікав, і з якимсь напрочуд важким виходом відповів.

- Про те, що сталося вчора. Я бачу, ти намагаєшся триматися, але тобі треба з кимось поговорити про це.

- Містере Нотрил, зі мною все гаразд.

- Ти говорила про те, що сталося з мамою? Чи може з кимось ще?

- У цьому немає необхідності. Я вже забула. Нема про що турбуватися.

- Лаурі… Якщо тобі незручно говорити про це зі мною, я запишу тебе до психолога. У нас в академії є добрий фахівець. З жінкою тобі простіше говорити, вона допоможе розібратися у своїх почуттях.

- Містере Нотрил, - я підвелася, - мені не потрібна допомога. Зі мною все в порядку. Вибачте, якщо ви не маєте для мене доручень, можна я піду? Рокс чекає, у мене лише година вільного часу.

- Лаурі, звісно, я тебе надовго не затримаю. Але в мене ще одне запитання, - знову пауза, наче він тягне час. - Ти певна, що йому можна довіряти? – він має на увазі мого хлопця.

- Містере Нотриле, до чого ви це питаєте?

- Хочу бути впевненим, що ти обрала правильну людину.

- Містере Нотриле, я ж не заміж за нього зібралася. Ми просто зустрічаємося. Так. Я йому довіряю. Хіба ви не бачили, як він за мене заступався?

- Бачив, Лаурі, бачив, - каже спокійно, заглядає у мої очі. Тільки зараз звернула увагу, що весь цей час він був у окулярах. І що він там бачить крізь них?

- Містере Нотрил, якщо ми говоримо про це, дозвольте вас попросити.

- Звичайно, Лаурі, все, що завгодно.

- Будь ласка, не потрібно наполягати на тому, щоб Ріена відрахували. Це вже нічого не змінить, а його життя буде зруйновано. Я не хочу мати такого ворога і взагалі будь-якого.

- Він має відповісти за свій вчинок.

- Він – дурень, містере Нотрил. І це виправить лише час. І то не факт. Його присутність в аудиторії мені не заважає. Краще нехай буде так, ніж час, що залишився в академії, мене ненавидітиме вся група. Якщо все продовжиться так, як було сьогодні, тоді доведеться піти мені, а я цього не хотіла би.

- Хто тебе ображав, Лаурі? Скажи мені імена.

- І ви виключите їх усіх? Хіба ви не повинні однаково бути на стороні кожного студента? Містере Нотрил, давайте вже забудемо про те, що сталося, і повернемося до нормального життя. Навчання мені вперше в житті подобається, я приходжу до академії із задоволенням. Точніше приходила. До сьогоднішнього дня. Я хочу, щоб все повернулося назад.

Він думає, дивлячись то на мене, то на пусту стіну. Його рука смикає гудзик на піджаку. Я вже втомилася чекати на його відповідь. Піднялася з крісла, в якому опинилася знову в сидячому положенні, хоч і сама не зрозуміла, коли саме в нього опустилася.

- Добре, Лаурі, я тебе зрозумів.

- Значить, Ріен повернеться на пари?

- Це вирішувати не мені, але якщо ти того хочеш, я не наполягатиму на його відрахуванні. Можливо, це вирішиться до кінця тижня. Його батьки домовляться із ректором.

- От і добре. Ну, я піду?

- Так, Лаурі, до завтра.

- Я ввечері вам зателефоную. У вас Джолі на вісім годин.

Він кивнув, я вийшла. Рокс зачекався. Підскочив до мене, сумку видирає, ніби вона важка, за талію охоплює, я відсторонююсь, мені соромно, бо ми ще в академії.

- Ну що сказав наш Ноті? Ріена не виключать? Ти попросила його, щоб він цього не робив?

- Так, сказав, що від нього нічого не залежить.

- Добре, Лаурі, а то знаєш, недобре вийде. Він же не зі зла. Вчора, коли я його дубасив, шепнув мені, що зробив це, бо ти йому теж подобаєшся.

- Правда?

- Так, але ж ти не втечеш від мене до нього, га? - Усміхається, скоса поглядаючи на мене. Питання звучало як жарт.

- Ні, звичайно. Але дивно це все. Зробив підлість, бо я йому подобаюся? - Запитала і тут же з прищуром подивилася на Рокса, він задоволено усміхнувся. Так, обидва пригадали ті випадки, коли ми обмінювалися шпильками, билися та інше.

- Ходімо погуляємо у парку. У тебе є вільний час?

- Усього півгодини, а потім трудові будні вдома, - говорю з важким зітханням. Я б з великим задоволенням посиділа десь із Роксом, може навіть обійнявшись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍