Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Не повинен, - Валдор важко зітхнув. - Але мені було б приємно подобатися такій вродливій дівчині, як ви.

Ця заява знову поставила мене у ступор. Особливо коли чоловік зніяковіло посміхнувся і відвів погляд. Але в тілі чомусь виникло дивне відчуття. До кінчиків пальців дрібним тремтінням побігла тривога. Захотілося відійти від Валдора, і я мимоволі озирнулася на двері. Співрозмовник мій погляд помітив, але не став вибачатися чи намагатися згладити ситуацію, а навпаки зробив крок назустріч.

- Ви хотіли поговорити про Локайна! - я підняла підборіддя, випростала спину і подивилася на містера Валенті крижаним поглядом. У своєму агентстві мені доводилося вирішувати достатньо конфліктних ситуацій і розбиратися з клієнтами, які вважали, що тендітна блондинка не зможе дати відсічі. Ось і Валдор різко осікся та повільно відступив.

- Так, про нього, - пробурмотів, опускаючи очі. - Знаєте, мені іноді здається, що хлопчик щось чує. Я говорю з ним, він концентрується на моїх рухах, але в якусь мить оглядається і прислухається. Ви такого не помітили?

Чоловік знову пильно подивився мені в очі, поправивши окуляри. Я задумливо насупилась, але все ж таки негативно похитала головою:

- Ні, я надто мало часу спостерігала за ним.

Співрозмовник не відводив свого погляду, ніби підозрював мене в брехні. Атмосфера у кабінеті була дивною. Холодною і сірою, як високі стіни цього будинку.

- Шкода, - сказав Валдор, нарешті, - Мені здалося, що ви встигли помітити щось дивне в поведінці хлопчика.

- Ні, - впевнено повторила. - Крім того, що він уперто мовчить, я не можу більше нічого стверджувати. Це у вашій компетенції. І якщо у вас на цьому все, то…

- Ще одне запитання, місис Лурі, - чоловік не дав мені закінчити фразу і попросити його покинути кабінет. Він насунув окуляри вище на перенісся і знову зніяковіло посміхнувся: — Хотів запитати у вас про замок тисячі дверей. Ви згадували, що там були багато разів.

- Була, - відповіла насторожено. Складалося відчуття, що мене обмотує своїм павутинням великий неприємний павук, а я нічого не можу вдіяти. - Вхід туди вільний, містер Валенті, а відносини Арноли та Ізаріди цілком дружні. Ви можете відвідати палац у будь-який час.

- Так-так, одного разу я вже був там, адже я згадував у нашу першу зустріч, - закивав співрозмовник, він помовчав хвилину, розглядаючи свої руки, а потім підняв на мене розсіяний погляд, голос його став тихим і таємничим: - Там мені розповіли, що фортеця таїть у собі набагато більше таємниць, ніж розповідають гіди.

Валдор робив великі паузи між словами та щось шукав у моїх очах, ніби недомовлені провідниками фрази, могли ховатися саме там. В пам'яті раптом виплив образ високої широкоплечої жінки, але я зусиллям волі прогнала його геть, продовжуючи слухати співрозмовника.

- Я чув, що були люди, які стверджували, що по замку блукають примари. Хтось їх бачив, а хтось чув.

- Примари - це лише залишкові енергії, що зачепилися за певні місця чи предмети, вони безтілесні, не мають розуму і звичайні люди не здатні їх побачити, - процитувала підручник з основ управління енергіями. - Вам розповіли ще одну страшну легенду.

Містер Валенті підібгав губи та зморщив ніс, але зробив ще одне припущення:

- Або мені розповіли про медіума, який чув голоси у тому палаці.

- Більше схоже на обман, - я з жалем посміхнулася і похитала головою. - Ви знаєте, що медіуми народжуються один на десять тисяч? Та й ніхто з них при здоровому глузді не бігатиме по місцях, де можуть перебувати привиди.

- Мабуть, ви маєте рацію, - задумливо пробурмотів Валдор. - Хоча я, мабуть, хотів би бачити мертвих. Адже вони можуть приховувати якісь секрети.

У мене вирвався нервовий смішок. Обернувшись до столу, я склала папери в акуратний стос і почала складати їх у висувну скриньку. В цей час звернулася до Валдора:

- А я дуже рада, що не бачу примар і не знаю секретів, які вирушили з ними до могили.

Продовжувала безглуздо розправляти папери в скриньці, а сама скосила очі в куток кімнати. Хлопчик у білій сорочці пильно дивився на мене. Дочекавшись погляду у відповідь, він схвально кивнув мені.

Різко випроставшись, я посміхнулася Валдору, намагаючись придумати привід втекти. Але він з'явився сам. У двері постукали, а після дозволу увійти, в отворі з'явилася Месіна і запросила нас до їдальні.