Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Глава 18

— Мені здається, ти трохи погладшала, — я завмираю через слова Даміра. Ми лежимо в його ліжку в напівтемряві, він гладить мій живіт і я дихати не можу нормально через це.

Він навіть не здогадується про дитину.

А я щойно порушила всі межі між нами, дозволивши статися тому, чого не повинно було бути.

— Тобі здається, — відкидаю його руку вбік, встаю з ліжка. Відчуваю, як теплі шовкові простирадла ковзають по шкірі, і тіло вкривається мурашками через прохолодне повітря в спальні.

— Куди ти? — Дамір хапає мене за руку, не даючи піти.

Хвилину тому був розслабленим, задоволеним я б навіть сказала, а зараз знову весь напружений, усмішка з його обличчя зникла.

— До себе. Ти ж не любиш, коли у твоїй спальні сторонні перебувають, — кажу, згадуючи, як він розізлився, коли я випадково в його кімнаті опинилася.

Смикаюся, намагаючись вивільнитися, але Алієв ще більше посилює хватку на моїй руці.

— Я не хочу зараз із тобою сперечатися й боротися, просто повернися в ліжко, Еліно, — начебто й м’яко вимовляє, але однаково відчуваю, як тисне й наказує мені.

Ноги не слухаються мене. Опускаюся на зім’яті простирадла. Якби просто мовчав, я б пішла без жалю, зачинилася б у кімнаті й картала себе за те, що не змогла відмовити йому.

Але він не дає мені цього зробити.

Дамір обіймає мене міцно, вкриває нас ковдрою. Моє серце стукає так голосно, що мені здається в тиші спальні навіть Дамір зміг би почути це биття.

Прикриваю повіки, вбираю в себе запах і тепло чоловіка. Дозволяю собі забутися на цю ніч. Уявити, що між нами все добре.

Дихання Даміра лоскоче шкіру. Воно сповільнюється і якоїсь миті я розумію, що він заснув. Його хватка слабшає, але поруч із ним усе одно не можу розслабитися. Лежу до ранку, так і не заснувши. Усе ще відчуваю солодку знемогу і шкіра горить від його поцілунків. Він був таким ніжним і пристрасним одночасно. Немов сумував за мною, немов мене в його житті не вистачало.

Але це всього лише мої вигадки. Впевнена, той час, що ми жили в різних країнах, він за мною ні краплі не сумував.

Коли в Даміра спрацьовує будильник на телефоні, я прикидаюся сплячою, хоча до ранку так і не зімкнула очей. Він знехотя відпускає мене, повертається, вимикає звук. Тепло зникає після того, як Дамір встає з ліжка.

Він тихенько дістає із шафи речі й залишає кімнату, прикривши за собою двері.

Перевертаюся на спину, розкидаю руки на всі боки. Роблю глибокий вдих і заплющую очі. Бути в спальні Даміра для мене в новинку. Ще дивніше те, що він не вигнав мене, прокинувшись. А дозволив залишитися тут.

Не можу знайти собі місця. Усе тут пропахло чоловіком. Збиваю подушку й намагаюся заснути. Прислухаюся до звуків у будинку, але навколо тиша. Коли з подвір’я виїжджає машина, я розумію, що в домі лишилася геть сама. Домробітниці в такий час ще немає. Охорона в будиночку на задньому дворі. Дамір — на роботі.

Сама не помічаю, як засинаю. А коли прокидаюся і знехотя залишаю кімнату Даміра, помічаю в себе на телефоні пропущений виклик від Тимура й повідомлення від нього з номером адвоката.

Реальність повертається швидше, ніж хотілося б. Вагітність. Розлучення. Не варто танути від кількох дотиків і поцілунків Алієва. Він давно вже показав своє справжнє обличчя.

***

Чоловік підштовхує в мій бік білу серветку, на якій синьою пастою написана вартість його послуг. Я ковтаю клубок, що став поперек горла. Це набагато більше, ніж я розраховувала. Доведеться вигребти всі свої рахунки під нуль, але не впевнена, що й цього вистачить.

— Частина із цієї суми піде на те, щоб прискорити процес, — пояснює адвокат, прочитавши з мого виразу обличчя невпевненість.

— Це гарантує, що нас розлучать, а не почнуть затягувати справу або взагалі «загублять» її? Ви ж розумієте, хто мій чоловік?

— Я можу вам дати гарантію, що її не загублять. Але у вашого чоловіка теж хороші адвокати, потрібно продумати всі варіанти. Той факт, що ви не претендуєте на поділ майна, усе спрощує, тому я думаю, що проблем не повинно бути.

— Дякую вам велике. Я тоді постараюся якнайшвидше зібрати потрібну суму.

— Я беру половину авансом, половину після виграшу справи. Я надішлю вам список документів, які потрібні будуть мені для того, щоб почати процес.

— Добре.

Оплачую рахунок у ресторані й виходжу на вулицю. Ось і все, шляху назад немає. Залишилося придумати, де відразу взяти таку велику суму грошей. Спадщиною я зможу розпоряджатися тільки через пів року.

Раптово згадую, що в мене є прикраси, які мені Дамір купував. Можна продати, їхня вартість набагато більша за послуги адвоката.

Задоволена, що знайшла вихід із ситуації, вирішую поїхати за місто. У будинок бабусі, у якому я довгий час жила.

Трепет у грудях наростає, варто побачити край вулиці, де я виросла. Й одразу ж очі на мокрому місці, так давно я не згадувала маму й бабусю. Мені варто було частіше відвідувати їхню могилу, відчуваю провину перед ними.

Немов уривки з фільму, перед очима кадри з дитинства. Тут я за персиками на дерево лізла, тут на роликах упала й коліна роздерла, а там узимку всім селом на гірку ходили на санях кататися. Як же добре було колись. Жодної брехні, інтриг і підлості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍