Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"

25.

Віта 

Сьогодні нас відпускають із занять раніше. Викладач з анатомії, який замінює, не зміг провести пари, тому домовилися відпрацювати на наступному тижні. 

Я тану, згадуючи про Кирила, зсередини щось тепле і приємне лоскоче. Хочеться посміхатися всьому світу. Так, вчора він не зміг приїхати додому і навіть не попередив, що затримається. Я стралася, готувала, чекала на нього! Отримавши повідомлення майже вночі,  викинула в смітник приготовлену їжу. Теж молодець! 

Кирило й справді був на роботі, судячи з одягу, у якому він повернувся. Був зайнятий, не міг подзвонити і попередити, а я, дурепа, себе накрутила і придумала всякого. Вранці хотіла виправитись і приготувати сніданок, але проспала, спізнювалася на заняття і трохи не встигла. Вирішила, що обов'язково порадую його смачненьким на вечерю. 

Забігаю в супермаркет, купую необхідні продукти для приготування яловичини з овочами і шоколадних капкейків. Такими темпами можна буде піти на кулінарне шоу, адже здається, що немає такої страви, яке мені не під силу. 

Взявши пакети в обидві руки, йду по узбіччю у бік будинку. Невчасно дзвонить Анька, я притримую ліктем телефон і розмовляю з нею про всяку нісенітницю. Знаю-знаю, вона все хоче випитати, чим закінчився той вечір, коли я поїхала разом з Самсоновим, але я їй ні слова не розкажу... Не тому, що не довіряю, а тому, що це занадто інтимне, особисте і потаємне. 

- Ну цілувалися хоч? 

- Ні, не цілувалися! І навіть не обіймалися. 

- Віто.. Чому я тобі не вірю? 

Пригадую, як Кирило говорив, що я зовсім не вмію брехати. Може, і подруга це відчула? 

Несподівано помічаю автомобіль Самсонова прямо біля будинку! Серце радісно б'ється, губи розпливаються в усмішці. Я не бачила Кирила цілий день і... скучила навіть. Хоч він і поводиться часом занадто грубо і невиховано, не можу заперечувати той факт, що Самсонов мені подобається. Сильно. Настільки, що я зовсім перестала думати про Назара, хоча однокурсник активізувався і почав частенько писати мені в соцмережах. 

- Ань, вибач, пізніше зателефоную, добре? 

- У тебе все нормально? 

- Так, все чудово. Я наберу! 

Відключивши телефон, відкриваю двері, що ведуть до будинку. Залишаю на кухні продукти, піднімаюся на другий поверх. З кімнати Кирила видніється тонка смужка сонячного світла. Я збиралася переодягтися, але мене немов магнітом тягне до його дверей. Підходжу ближче, на носочках. Заглядаю у вузький проріз і відчуваю, як серце голосно гупає, а потім провалюється в п'яти. Господи, він... не один. 

Від шоку я не можу ні думати, ні рухатися, ні говорити. 

Я буквально летіла додому від передчуття швидкої зустрічі з Кирилом! Ретельно продумувала слова, які йому скажу. Планувала фліртувати і, якщо вийде, ще цілуватися, щоб він нарешті усвідомив: я хочу бути саме з ним. Вчора, сьогодні, завтра. Але тепер всередині панує така дзвінка порожнеча, що навіть страшно.

Заплющую очі в надії, що картинка ввижається. Відкриваю і розумію, що нічого подібного. Все відбувається насправді. Складно зробити вдих і видих, складно перервати ці пекельну тортури і перестати дивитися. Складно не порівнювати. Не думати про те, що Кирилу я не подобаюся. Це було лише тимчасовим затмінням, про яке він трохи пізніше пошкодував. 

А й справді. Навіщо я йому? Навіщо? У нього є така красива і вміла кохана.  У тому, що це саме та сама Олена, яка слала йому фото в нижній білизні, немає ніяких сумнівів. Що я там говорила? Цікаво подивитися на кохану Кирила? Тепер я бачу її. І його. І мені боляче, чорт забирай.

Я не витримую і беруся за ручку двері тремтячими руками. Голосно ляскаю, щоб дівчина Олена як мінімум злякалася! А потім, розвернувшись на п'ятах, біжу до себе в кімнату. 

Дістаю валізу, змітаю з полиць всі свої речі. Сльози застеляють очі, я майже нічого не бачу. Від образи шумить у вухах, але через кілька хвилин десь далеко чую два голоси: чоловічий і жіночий. Вони про щось голосно сперечаються. 

Закриваю вуха долонями, беззвучно ворушу губами. Ідіть до чорта, обидва! В голові не вкладається, що Кирило міг вчинити так зі мною. 

- Ти куди зібралася? - запитує він, з'явившись в моїй кімнаті. Одягнений. 

Я продовжую стояти на колінах і трамбувати в чемодан свої речі. Поки не знаю, куди піду, але головне, не залишатися з ним. Покарає? Стане лаяти? Не буде платити за вуз? Так будь ласка! Не хочу його більше слухатися. 

- Віта, я питаю, куди ти зібралася? - трохи суворіше задає питання Кирило, опустившись переді мною навпочіпки і торкнувшись плеча. 

Мене починає трясти, немов у припадку, від мерзенного відчуття, що з мене просто познущалися, обдурили і плюнули в душу. 

- Не торкайся до мене. Ніколи більше! 

Кирило важко зітхає і пильно дивиться на мене своїми карими нахабними очима. 

- Послухай, я не знав, що ти так рано повернешся. 

- А якби знав? Як ти міг? Після того, що між нами було? 

- Віта ... 

Я задихаюся від обурення. Знову прийняв мене за наївну провінційну дурепу? 

Підскакую на ноги і вибігаю зі спальні. Хочу вийти на вулицю і вдихнути свіже осіннє повітря, щоб не було так погано, але між кухнею і коридором Кирило хапає мене за плече і різко розвертає до себе. Його обличчя спотворюється в злісній гримасі - він не звик, коли хтось сміє не послухатися. Тепер я буду робити це частіше, постійно, на зло! 

- Ми не договорили! 

- Про що нам говорити? - хмикаю я.- Ти тому не захотів продовження зі мною? Тому що є більш красива дівчина? 

- У нас з тобою все одно нічого не вийшло б. 

- Та невже? Потрібно було сказати про це до того, як поцілував мене!

Чути здивоване присвистування, я повертаю голову в потрібному напрямку і помічаю Олену, яка спускається сходами. Теж у одязі. Треба ж, я думала, вона давно пішла. 

- Ого, що у вас тут відбувається! 

Самсонов стискає щелепи і пропалює її поглядом. Цікаво, що такого він сказав своїй дівчині, щоб вона без скандалу покинула будинок? 

- Я ключі від машини забула, - незворушно вимовляє Олена, цокаючи підборами. - Вже йду. Удачі, Кір! 

Користуючись секундним замішанням, я вириваюся з чіпких рук Самсонова і, гордо піднявши голову, йду до холодильника. Дістаю звідти яблучний сік, беру з верхньої полиці навісної шафи стакан і наповнюю його. Пити хочеться нестерпно. Голос захрип від того, як сильно я кричала, а губи пересохли. 

- Я намагався поговорити з тобою в той вечір, але ти втекла, - вимовляє Кирило, стоячи прямо за моєю спиною. - Вчинки маленької нетямущої дівчини. І зараз тільки і робиш, що тікаєш. 

Попри те, що мені боляче і гидко від ситуації, що склалася, вібрації низького оксамитового голосу розносяться по всьому тілу і викликають дрібні мурашки на шкірі. Ненавиджу ... 

- Ти хочеш поговорити? Що ж, давай поговоримо! 

Я розвертаюся, дивлюся на Самсонова від низу до верху, намагаючись посміхнутися. Напевно виходить криво і неприродно. Втім, я більше не намагаюся нікого тут вразити.

- Скажи, тобі сподобавлося зараз? Зі своєю Оленою? Правду тільки скажи, раз вже ти у нас такий балакучий. 

Кирило хитає головою, відводить погляд. 

- Ну чому ж ти мовчиш? - питаю тремтячим голосом. - Правду. Я хочу почути правду. 

- Послухай, Віто, я тобі нічого не обіцяв, - сердиться Самсонов. - Це було якимось помутнінням. Я не збирався розпускати руки, все само собою вийшло. 

- Так так чи ні? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍