Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Париж двадцятого століття

Читати книгу - "Париж двадцятого століття"

155
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 47
Перейти на сторінку:
(запозичений з англійської термін «science-fiction», тобто «наукова фантастика», з’явився лише у 1926 році).

Насправді Жуль Верн далекий від зображення у «Парижі двадцятого століття» такого майбутнього, яке б разюче відрізнялося від реалій його часу: суспільство 1960 року схоже на гіпертрофовано розвинене суспільство 1860 року, таке, яким його бачить юний автор, чий герой, безсумнівно, відіграє роль письменницького alter ego. До того ж категорично похмура, песимістична, ба навіть безнадійна атмосфера роману яскраво виділяється на тлі «позитивістського» оптимізму вернівських «Надзвичайних подорожей»[119].

Жуль Верн і його доба

Примітки французького видавця

Подані нижче примітки призначені лише для того, аби полегшити читання роману «Париж двадцятого століття», розділ за розділом висвітлюючи існуючий під час написання книжки літературний, соціальний та науковий контекст.

Розділ І

«Просвітницький Кредит» є карикатурою на заклади промислового кредиту, які, беручи за приклад «Майновий Кредит», заснований 1852 року братами Ісааком та Емілем Перейр, активно сприяли економічному розвитку Франції в роки Другої імперії, почасти — ціною дещо авантюрної політики управління. Колосальна робота, що її провів Осман, який з’являється у тексті під прозорим званням «міністра Ошантості Парижа», ґрунтувалася на широкій і плідній співпраці між усіма державними закладами Кредиту, вплив котрих на культуру та освіту мистецьки зображує автор.

Мокар (Mocquart) — можливо, це прізвище пов’язане з прізвищем Мокара (Mocquard), одного з найближчих соратників Луї Наполеона Бонапарта, адвоката і журналіста, голови кабінету Принца-Президента, який допомагав йому у підготовці державного перевороту 2 грудня 1851 року. В роки імперії він залишався на цій посаді до самої своєї смерті у 1864 році.

Фраплу — схоже на прізвище Жюстена-Пропера Шаслу-Лоба, члена Державної Ради і міністра військово-морських сил в роки Другої імперії.

Альфонс Карр — французький літератор, друг Етцеля, відомий своїм сатиричним запалом.

Розділ II

Починаючи з цього розділу Жуль Верн демонструє свою здатність узагальнювати технічні досягнення своєї доби. В його описі безшумної автоматизованої залізничної колії, яку приводить до руху електропневматична система, немає нічого абсурдного або ж утопічного, якщо порівняти її з такими останніми розробками, як, наприклад, VAL[120]. Те ж саме можна сказати і про описані автором можливості нещодавно винайденого двигуна Ленуара.

Адольф Жоан — французький географ, автор «Туристичних посібників Жоана» (за ними послідували «Сині путівники»), які спершу були систематичними описами французьких залізничних колій.

Жан-Батист Жобар — бельгійській інженер французького походження, автор численних винаходів.

Етьєн Ленуар — винахідник газового двигуна, з якого розвинулися всі сучасні автомобільні двигуни.

Розділ III

Томас Рассел Кремптон — британський інженер, винахідник першого високошвидкісного локомотива.

Розділ IV

Поль де Кок — автор численних обожнюваних масовим читачем анекдотичних та гумористичних романів, над якими, однак, глузували у більш освічених колах тої романтичної доби.

Емабль Жан-Жак Пелісьє — маршал Франції, особливо відзначився у 1855 році під час Кримської війни: 8 вересня взяв фортецю Малахів, що обороняла Севастополь, а 9 вересня — саме місто після 11 місяців облоги.

Розділ V

Клод Перро — французький науковець, архітектор, брат казкаря Шарля Перро.

Шарль, граф Стаунхоп — англійський вчений і письменник.

Тома де Кольмар — винахідник лічильної машини, арифмометра, 1819 рік.

Морель та Жейє — винахідники лічильної машини з чотирма циферблатами, що у 1849 році була представлена в Академії Наук.

Анрі Мондьо — простий пастух з провінції Турень, що мав феноменальні здібності в усному обчисленні, про якого, однак, швидко забули після досить короткого періоду слави.

Чарльз Вітстон — англійський винахідник, сконструював один з перших у світі електричних телеграфів, також винайшов реостат.

Джованні Казеллі — італійській вчений, у 1859 році винайшов пантелеграф: апарат, який дозволяв телеграфічне відтворення текстів та малюнків.

5 лютого 1865 року у центральному телеграфічному офісі на вулиці Гренель було відкрито спеціальну залу, призначену для чотирьох пантелеграфів Казеллі, які поєднували Париж з Гавром та Ліоном. Цей визначний винахід полягав у паралельному зчитуванні оригінального документа, написаного чорнилом, що не проводить електричний струм, за допомогою стилета, який при кожному дотику до чорнила передає певні імпульси стилету-отримувачу, що одночасно розчищає лист світлочутливого паперу й наносить на нього відповідну позначку. Незважаючи на гучний успіх, викликаний початковою зацікавленістю, про цей винахід невдовзі забули аж до появи фототелеграфу, що дозволяв зчитувати документи за допомогою фотоелементів.

Ватт і Бюргес — процес обробки деревини содою, що став можливим завдяки дослідженням знаменитого шотландського винахідника Ватта й пізніше став застосовуватися на практиці паперопромисловцем Бюргесом, використовують і нині: він справді дозволяє за декілька годин перетворити стовбур дерева на рулон паперу.

Розділ VI

Кенсоннас — це ім’я можна пов’язати з назвою селища Кенсон, що розташоване біля міста Дінь, на річці Вердон. Слід також згадати про шевальє Франсуа де Кенсоннаса (1719-1768), офіцера та поета, автора епіграм на Вольтера, серед яких, приміром, Капітоляда, поема, або все, що вам завгодно, що з’явилася у 1745 році як пародія на Вольтерівську «Битву при Фонтенуа». Зрештою можемо додати, що таке ім’я — «той, що грає на альті» є дуже доречним для музиканта...

Каліно — головний персонаж популярного водевілю Барьєра (автор, якого Жуль Верн згадує трохи нижче), що був написаний у 1856 році; наївність та обмеженість цього персонажа увійшли у прислів’я.

Розділ VII

Жансельм — родина визначних майстрів роботи з деревом, XIX століття. Вигадане Ж. Верном спільне підприємство Жансельмів та Ерара, видатного майстра з виготовлення піаніно, добре відбиває «піаніноманію» XIX сторіччя. Дивний інструмент, описаний Жуль Верном, надто нагадує винахід, запатентований у 1866 році таким собі Мілвардом, якому вдалося вбудувати у піаніно ліжко, шафу, стіл із шухлядами, вбиральню з глеком та раковиною, ящик з наборами для рукоділля, дзеркало, письмове приладдя і невеличкий комод...

Розділ VIII

Клод Гудімель — французький композитор, протестант, вбитий у Ліоні під час Варфоломіївської ночі.

Гугеноти — відома опера Мейєрбера, написана у 1836 році.

Тілор’є — фізик, відомий своїми дослідами з перетворення вуглекислого газу на рідину, які він здійснював перед публікою, використовуючи винайдений ним у 1835 році апарат. 29 грудня 1840 року вибух цього апарата коштував життя Ерві, лаборанту вченого у Фармацевтичній Школі Парижа. Щодо «Тілор’єни» хочемо додати також, що у 1844 році Шарль-Валантен Алькан, ексцентрична постать французького музичного романтизму, створює ор. 27 — етюд, який назвав «Залізниця». У творі були точно відтворені звуки, характерні для початку руху поїзда, що набирає швидкість, та прибуття його на вокзал.

Сигізмунд Тальберг — знаменитий піаніст-віртуоз, деякий час був головним конкурентом Ференца Ліста.

Еміль Прюдан, Юліус Шульгофф — популярні в епоху написання роману піаністи та композитори.

Вільгельм

1 ... 37 38 39 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Париж двадцятого століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Париж двадцятого століття"