Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Розділ 19. Збити з пантелику

Ранок зустрів сірими хмарами та дрібним дощем. Настрій був відповідним — похмурим та важким. Можливо, минула ніч — остання, яку Олена провела у м'якому зручному ліжку. На сьогоднішньому занятті з принцесою з'ясується, що Наставниця — самозванка, і її відправлять до Еурстенцеля. Огидна місцина, судячи з того, як від однієї згадки цього слова тутешніх починає трясти.

Часу до сніданку було достатньо, і Олена дозволила собі довго стояти під тугими струменями душу. Хто знає, можливо, в місцевій в'язниці арештантам і митися не дозволяють.

Коли вона вийшла з ванної, на неї чекало відразу два сюрпризи. Мабуть, шум води не дав Олені розчути, що в неї побували відвідувачі. По-перше, на столику красувався ще один букет від Руаля із запискою «Вітаю з початком занять! Успіхів!". Який же він все таки милий, по вуха закоханий, славний хлопець! А по-друге... о, боже!.. посеред кімнати Олена помітила цілий пересувний гардероб нового вбрання. Щонайменше п'ять суконь, штани та блузки, ділові костюми та одяг для рухливих ігор. Невже це можна було пошити за одну ніч? Звичайно, у Адель є помічниці, але все одно це якась неймовірна швидкість. І найголовніше — невже все це багатство призначалося їй, Олені?!

Глянувши на годинник, зрозуміла, що в запасі було ще з півгодини, і почала приміряти обновки. Не дарма Адель з першого погляду здалася професіоналкою — так і є. Всі вбрання виглядали вишукано, ідеально сиділи по фігурі і шалено подобалися Олені. У неї очі розбігалися — на чому зупинити вибір. В якій з обновок вийти до сніданку? Враховуючи прохолодну погоду, зупинилася на світло-сірому з блакитним оздобленням брючному костюмі. Як він їй личив! Олена не впізнавала свого відображення у дзеркалі — справжнісінька модель. Ні, вона, звичайно, завжди знала, що досить симпатична, але все псувала повнота. Проте вдало скроєний костюм робив Олену підтягнутою та стрункою.

Вона вийшла з апартаментів і вирушила на західну веранду. Вже підходячи до дверей, несподівано виявила, що настрій став зовсім не таким похмурим, яким був із самого ранку. Мабуть, букет та обновки зробили свою справу, і ситуація бачилася тепер уже не такою безнадійною. Маріелла достатньо наївна, щоб Олена змогла протягом двох-трьох занять пускати їй туман на очі і обходитися багатозначними загальними фразами. А за кілька днів, глядиш, пощастить дізнатися, як повернутися додому.

Коли Олена зайшла на веранду, королівська родина, як завжди, вже була там у повному складі. Мабуть, це ще одна з тутешніх традицій — запрошувати гостя за стіл лише тоді, коли господарі на місці.

Северин зустрів компліментом чудовому зовнішньому вигляду Олени та таланту кравчині.

— Чарівно виглядаєте, — приєднався Найт. Губ торкнулася ледь помітна усмішка.

О! Здається, принц на Олені вирішив потренуватися бути милим. Ні, Осяяний, поки що виходить не дуже. Три з мінусом. В очах має світитися захоплення, а не іронія.

Сніданок пройшов під постійний щебет принцеси. Вона довго захоплювалася вбранням Олени та винятковими здібностями Адель. Потім переключилася на таланти шеф-кухаря, який приготував такі апетитні страви, потім дивувалася чудовій погоді, хоча що в сірому дощовому ранку було гарного — не зрозуміло. Олена навіть помітила, що Маріелла крадькома, коли не бачить батько, дражнить Найта кумедними пиками і показує язик. Секрет гарного настрою принцеси був очевидний — дівчина щаслива, що таки дочекалася свого зоряного часу. Дочекалася, коли Наставниця відкриє їй найбільші таємниці. Еге, знала б Маріелла, як вона помиляється.

— О котрій ви плануєте розпочати заняття? — поцікавився Його Пресвітлість.

— Почнемо о 10-й, — відповіла Олена.

— Чудово, — кивнув Северин. — Хочу бути присутнім. І хоча навчання — процес потаємний і сторонні не допускаються, але перше вступне заняття хтось з батьків має право відвідати. Хочу цим правом скористатися. Не заперечуєте?

Ніби тут у палаці був хоч якийсь сенс заперечувати Його Пресвітлості — його слово було незаперечним законом. Олена відчула, як душне смердюче повітря Еустерцеля вже пашить їй в обличчя — вона приречена за кілька годин опинитися в найпохмурішому місці Запасного Світу. Наївній Маріеллі ще можна було б якийсь час дурити голову, але ошукати Северина — не варто й намагатися. Мабуть, він уже давно відчув у Олені самозванку, і йому лишилося тільки переконатися в цьому.

Вона не пам'ятала, як дійшла до своєї кімнати. Впала на ліжко і почала думати, що робити. Втекти? Не варіант. Її за дві секунди знайдуть. Вона й уявлення не має, де в Запасному Світі можна сховатися від Його Пресвітлості. Ситуація є абсолютно безвихідною. "Безвихідна ситуація починається з почуття безвиході", — чомусь згадалися філософські слова Едуарда. Так, щось у цьому є. Не можна зневірятися. "Безвихідних ситуацій не буває", — тепер уже в голові спливли слова іншої людини. Це була улюблена фраза однокласниці, невиправної оптимістки Гелі Кравець. Звичайно, тоді, у шкільному житті, безвихідними називалися зовсім інші ситуації: невивчений урок чи незроблена домашня робота. Ці ситуації неминуче мали вилитися в двійку, але не для Гелі. Вона вміла безвихідну ситуацію перетворити на «вихідну». Для цього, вважала однокласниця, треба придумати несподіване для ворога рішення, збити його з пантелику. Не можна, щоразу безглуздо стверджувати, що забула зошит вдома. У відповідь почуєш уїдливе:

— А голову ти вдома не забула?

І жирна одиниця у щоденнику гарантована.

Геля чинила інакше. У неї були ще ті прийомчики.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍