Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

6.3

 

Планувальники помістили медичний відсік «Каселони» поряд із командним пунктом, кухнею і приміщенням незрозумілого призначення з табличкою «Резерв» на дверях. Місця виділили достатньо, обладнання – цілих сім одиниць: ліжко, каталку, три шафи з прозорими стінками, стіл і дуже пристойне крісло з коліщатками.

Попередній корабельний медик стандартами не переймався – збирав апаратуру де міг і в будь-якому стані. Матіса вже встигла мимохідь оглянути своє робоче місце. Тут був хороший (хоч і застарілий років на двадцять-тридцять) біоконтролер, непоганий діагност еліанського виробництва, дві коробки з багатообіцяючими написами «Всяке» та «Всяке для роботи», зразкова аптечка першої допомоги і набір медичних інструментів.

Одну з шаф заповнювали упаковки бинтів і вати, з двох інших сиротливо виглядали антисептики і велика пляшка невідомої темної настоянки. Решта ліків була у запечатаних ящиках із логотипом мережі аптек Мебіса. Їх Матіса поки не відкривала, лише глянула на чеки і зраділа, що попередник поставився до закупівлі з відповідальністю та скрупульозністю. Він навіть запасся сировиною на екстрений випадок. Добірною! Щоправда, зберігалася вона в невідповідних умовах і трохи зіпсувалась, але це не страшно, Матіса збиралася розпочати синтез найближчим часом.

– Пані Лью, відійдіть, будь ласка. – Капітан наполегливо і досить грубо штовхав Атріка до незастеленого ліжка. – Не турбуйтесь, йому буде зручно за будь-яких умов. А ти, – адресувалося техніку, – тримайся і не скигли. Нагулявся вже, настав час відпочити. Думаєш, я не знаю, чому лайс вилупився так рано?

– Не чіпав я це кляте яйце! – здійняв лемент Реббіт, дивлячись прямо перед собою. – Не чіпав! Я схожий на ідіота?

– Так, – в один голос підтвердили Райс і Матіса.

– Я не торкався його. – Атрік намацав колінами ліжко і повільно сів.

– І я ні, – кивнув капітан. – Упевнений, і докторка Лью не футболила яйце по коридору.

– Я його жодного разу не бачила! – підтвердила Матіса.

Її це неабияк засмучувало.

– Ну ось. А примар на «Каселоні» давно вже немає, – серйозним тоном додав Райс. – Тебе штовхнути чи сам ляжеш, Атріку?

– Мені треба подушка, – спокійніше огризнувся технік. – А яйце було браковане. Коли його чистив робоприбиральник, пил сипався.

– Прибиральник що робив?

– Пилососив, мив, полірував… Звідки мені знати? Не я його налаштовував.

Матіса впустила невелику подушку з ортопедичним наповнювачем, яку збиралася передати Атріку.

– Це я ввімкнула, – прошепотіла, з жахом розуміючи, що за останні дні зганьбилася двічі. – Я не подумала. Прошу вибачення. Я не заперечуватиму проти дисциплінарних стягнень.

– Ще б пак. – Капітан ніби повеселішав і дістав з-за скляних дверей великий пакунок вати. – «Заро», де грілка?

– В утилізаторі. – Бортовий комп’ютер не роздумував. – Рекомендується використовувати альтернативні методи, наприклад…

– Тихо. – Райс підібрав подушку, засунув техніку в руки. – А ти мовчи і регулюй дихання. Матуся, щоб тебе… Ідеальна квочка.

Атрік витягнувся на ліжку й покосився на нерухому пухнасту кульку на своїх грудях.

– Ввічливіше, капітане. Я на службі, і це, – пройшовся кінчиками пальців по світло-жовтій шерсті, – виробничий травматизм. У мене є право на лікування, компенсацію та реабілітацію.

Райс здер обгортку з вати і закутав тварину, старанно підпихаючи м’які білі клаптики під чіпкі лапки.

– А дівчат з ескорту тобі не викликати? – поцікавився стомлено. – Спробуй дихати повільніше, чи що… Погано, що не можна остудити тебе до кімнатної температури.

 – Дивно, особисто мене це дуже тішить. – Технік витягнув руки вздовж тіла і заплющив очі. – Щось мені підказує, капітане, що всі твої знання про цих тварюк обмежуються наказом «не панікуй, він тебе не з’їсть, чесно-чесно-чесно» від твоєї кіберподружки

– Катя. Її звати Катя.

Фізіономія Атріка перетворилася на глумливу маску:

– Поки на мені її улюбленець, кепе, кидатися на мене ти не будеш, тому не скрипи зубами, імпланти нині дорогі. Гей, доку, а ви шарудіть тихіше, я збираюся спати.

Матіса із сумнівом перевела погляд із нерозпакованого шприца у своїй руці та ампули седативного на техніка. Паніка скінчилась? Отак просто, як відрізало? То трясся мало не до непритомності, а потім усе, герой у нормі?

– Чому мені здається, що ти ходиш по межі, Реббіте? – Райс також звернув увагу на зміну атмосфери. – Перевіряєш кордони? Експерименти ставиш? Ну і як, задоволений результатом? Знайшов слабкі місця? Чи в тебе роздвоєння особистості? То це можна виправити. Місяць без галанету творить чудеса.

– Більші, ніж п’ять років алланітових копалень? За всієї поваги, ти й близько не чарівник, кепе. Скажи спасибі, що загалом я на твоєму боці, і не заважаймо жити одне одному. Ти повністю мене влаштовуєш, до речі.

Капітан байдуже знизав плечима і відійшов до шафи, де стояла пляшка незрозумілої настоянки. Витяг, накапав у мірну склянку десять крапель із різким запахом, ретельно закрив ковпачок і озирнувся, явно вишукуючи воду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍