Читати книгу - "Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом"

серйозними будуть наслідки? Що ви довірили їй: дрібне доручення, відповідальну справу, велику таємницю, гострого ножа чи всі свої заощадження?

У чомусь можна довіряти кожному. Мамі можете вірити, що вона любить вас, босові — що він скаже вам, коли ви щось зробите не так, злодієві — що він щось украде. Коли треба щось комусь довірити, ви маєте зважити, наскільки ви впевнені в цій людині та чим ви ризикуєте в разі помилки.

Отже, довіряйте наперед усім, але усвідомлюйте межі цієї довіри. Коли маєте справу з людиною, яку знаєте й любите все своє життя, ви можете довірити їй чималу суму, тому що вона завжди вчасно повертає борг. Або можете не довірити, бо гроші потрібні їй на новий бізнес, а в минулому вона вже кілька разів робила невдалі інвестиції.

Проте ви можете передати ті самі гроші зовсім незнайомій особі, яка є кваліфікованим інвестиційним менеджером і яку порекомендував ваш близький товариш, якому ви довіряєте. Збагнули? Довіряйте. Але довіра не повинна бути сліпою.

У мене є приятель, на якого в жодному разі не можна покластися, коли треба вчасно з’явитися на якомусь публічному заході. Це дратує. Знову ж таки, я твердо знаю: коли потраплю в біду, він, не вагаючись жодної миті, захистить мене від небезпеки. Чи довіряю я йому? Так… але не в усьому. Тому, запрошуючи його на вечірку, я зважую ймовірність того, що він мене підведе та прийде невчасно (щонайменше — 99 відсотків), та чи матиме це якесь значення (тут імовірність дуже низька).

Я міг би відповісти інакше, якщо б обмірковував, чи дати незнайомцеві ключі від будинку, розкрити другові таємницю, яку мені дуже не хотілося б оприлюднювати, дозволити своїй дитині самостійно перейти дорогу зі жвавим рухом, колезі — принести мені кави. Я б проаналізував їхню репутацію в цих питаннях, серйозність ризику (раптом вони не виправдають мою довіру), фактор переваги довіри над недовірою та вирішив би, як мені вчинити.

Довіра — річ особиста, вона багато в чому залежить від різних тонкощів і вашої інтуїції стосовно конкретної людини. Довіряйте людям у питаннях, де їм просто треба бути собою, а не там, де ви волієте бачити їх вартими своєї довіри. Я маю друзів, яким довірив би власне життя. Та це зовсім не означає, що я дозволив би їм доглядати мого кота.

ПРАВИЛО 91

Нікому не довіряйте

  «Iноді треба добряче виплакатися»

Ви можете поскаржитися своїм батькам, партнерові чи близьким друзям за умови, що вони можуть поскаржитися вам. Тільки так. Для інших людей ваше обличчя завжди має сяяти усмішкою незалежно від того, як ви почуваєтеся. Ви можете згадати в розмові про неприємності, та скиглити зась. Лише посміхніться.

Чому? Тому що скиглення стане звичкою. А ще тому, що це неприємно слухати. Що швидше ви звикнете бідкатися, то частіше це робитимете, і це завдаватиме глибокого смутку і вам, і людям, яким доводиться вислуховувати ваші нарікання.

Люди, які скиглять і скаржаться, надокучливі. По-перше, їхні розповіді справді гнітять. По-друге, вони зазвичай говорять лише про себе, тож розмова має доволі егоїстичне спрямування. До того ж людина, яка слухає, може мати значно серйозніші проблеми — вона не мусить співчувати вам через ваші неприємності, які не можна порівнювати з її негараздами. Тому ті, хто скиглить, не справляють приємного враження та не викликають симпатії.

Якщо ви схильні шукати негатив, то завжди його знайдете. Дозвольте своїм думкам зосередитися на поганому, і вони не забаряться. Ваш мозок дуже швидко стане експертом у пошуку приводів для нарікань, а якщо не знайдеться нічого суттєвого, він скаржитиметься через усілякі дрібниці. Я зустрічав безліч персонажів, які мені нагадують віслюка Іа51, — для них, схоже, немає більшої втіхи, ніж засмутити інших.

Знову-таки, я знаю багатьох людей, чиє життя сповнене різноманітних проблем, а вони завжди вперто продовжують радіти. Це змушує їх почуватися краще, і Бог тому свідок: декому з них це вкрай необхідно. Серед знайомих мені веселих людей — ті, хто потерпає від паралічу нижніх кінцівок, позитивно налаштовані онкохворі, приятелька, яка продовжує дивитися на речі оптимістично навіть після загибелі сина в автокатастрофі. Усе це є підтвердженням того, що причина нарікань — не в обставинах, а у вас. Мисліть позитивно — і будете позитивно почуватися. Такі фрази викликають у вас відчуття, ніби життя для вас — то суцільна боротьба (так, навіть якщо ви вважаєте їх лише словами, вони все одно впливають на вашу підсвідомість), і спонукають інших поцікавитися, що сталося — тоді ви можете починати скаржитися. Скажіть, що ви почуваєтеся чудово, і ви справді почуватиметеся значно краще.

Кілька слів стосовно розмов про неприємності. Ви можете розповісти людині, на який жах перетворилася ваша сьогоднішня поїздка на роботу. Просто викладіть факти. Було б ідеально передати історію як кумедну пригоду — це допомогло б вам зняти напругу. Ви можете також поділитися поганою новиною, коли потрібно. Ваше ставлення та слова, які ви добиратимете, визначать, що це — ремствування чи просто розмова. Усе залежить від того, як це подати.

Отже, я вже зазначав раніше, що правила, які наведені в цій книжці, не слід обов’язково весь час порушувати, і вам справді іноді треба добряче виплакатися. Лише обмежте себе в цьому вузьким колом друзів і родичів, а також подбайте, щоб вони — хіба що за винятком батьків — мали змогу поплакатися вам у відповідь.

ПРАВИЛО 92

Є люди, які скаржаться на негаразди, і люди, які їх долають

51

Віслюк Іа — песимістично налаштований персонаж книжок А. Мілна «Вінні Пух» та «Дім на Пуховому узліссі». (Прим. перекл.)

  «Не жертвуйте собою заради добрих стосунків»

У мене є приятель, який майже все своє життя був самотнім. Щоб ви краще розуміли ситуацію, додам: йому близько п’ятдесяти. Коли я розмовляю з ним на цю тему, він завжди говорить, що залюбки знайшов би підхожу людину, та це мали б бути стосунки, заради яких йому не довелося б жертвувати звичним життям.

Якщо ви дожили майже до п’ятдесяти років без серйозних стосунків, припускаю, ви вважали, що це має сенс. Безперечно, я знаю безліч людей, які дотримувалися такої думки років до тридцяти-сорока. Я також знаю декількох людей, які пережили важке розлучення та знайшли порятунок у самотності.

Проте, якщо вам пощастило та ви маєте (чи коли-небудь мали) по-справжньому міцні стосунки з іншою людиною, жертви тут ні до чого. Насправді всі ті люди, як і мій приятель, намагаються уникнути компромісу, проте вони не бачать різниці між ним і жертвою. Тому тут необхідне роз’яснення.

Жертвувати — це відмовлятися від чогось і не отримувати від цього ніякої користі, надто коли ваш партнер не відповідає взаємністю. Це шкодить стосункам, і жодна порядна людина свідомо не вимагатиме цього від свого партнера.

Іти на компроміс означає, що ваш партнер і ви відмовляєтеся від чогось або пристосовуєтесь одне до одного, щоб знайти проміжну позицію, яка влаштує вас обох. Важливо, що ви особисто отримуєте набагато більше, ніж мали б у разі відмови йти на поступки. Це можна пояснити: якщо такий підхід зміцнює стосунки і ваш партнер іде вам назустріч, тоді від рівноваги ви лише виграєте. Компроміс вам вигідний. Ви можете таким чином домовитися, приміром, скільки грошей витратити на відпустку, можете піти на