Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Не одразу я наважилася подивитися в той бік, де сиділи Брана. Віко добре володів собою, але я бачила, як міцно стискали його пальці кубок, з якого він неквапливо відпивав вино. Його обличчя залишалося байдужим усі ті кілька миттєвостей, що я дивилася на нього. Його стримана реакція раптом здалася мені дошкульною і образливою, тому я повернулася до пана Ремо, наче набравшись сміливості, а потім потупилася, зніяковіло, але прихильно посміхаючись йому.

Саме так, за моїм розумінням, мали поводитися закохані жінки, про чиї раптові заручини оголосили привселюдно. Це подіяло: обличчя Віко, на якого я непомітно поглядала, спотворилося, наче від зубного болю, і він зі стуком поставив кубок на стіл. Утім, нікого не здивувало роздратування Брана - весілля Тео і Флорен для них було як кістка в горлі, що вже казати про нові заручини, які мали повязати дві ворожі їм родини ще міцніше.

Я перевела погляд на Флорен і на хвилину мені стало легше дихати: вона посміхалася мені крізь сльози, а губи беззвучно повторювали: «Дякую!».

Кмітливі слуги швидко перемістили гостей так, що поруч із паном Ремо звільнилося місце, на яке він мені і вказав. Вкотре я переконалася, що правила пристойності диктують люди, які самі їх дотримуються лише коли їм це зручно.

Від втоми, переживань і вина в мене розболілася голова, але показувати це не мало жодного сенсу - я з останніх сил дочекалася години, коли гостям нарешті настав час розходитися. Вже йшло до півночі, і нас до нош супроводжувало кілька слуг зі смолоскипами, а пан Ремо підтримував мене під лікоть. На прощання він шепнув мені:

-Пробачте мені це жахливе сватання, Годе. Я постараюся найближчим часом все виправити, - і мені негайно стало ще гірше, адже було зрозуміло, що подальші залицяння пана Ремо будуть дуже далекими від манірних візитів ввічливості, які дозволялися менш родовитим женихам.

У будинку Еттані мені довелося витерпіти ще одну неприємну сцену: пані Еттані нарешті виказала весь гнів, що накопичився в неї за останні тижні.

- Клята ангарійська відьма! - кричала вона. - Розпусниця! Як сміла ти відплатити чорною невдячністю нам, що пустили тебе під свій дах? Яким чаклунством ти скористалася, щоб звабити пана Ремо? Де був твій сором, коли ти стелилася перед ним, немов повія?..

Я нічого не відповідала, схиливши голову. Нарешті пан Гако заспокоїв пані Фоттіну, яка поривалася вчепитися мені у волосся. Відвівши її вбік, він тихо вмовляв її, але я все одно почула слова: «...і ви самі знаєте, які чутки ходять про Альмасіо, тож Флорен, мабуть, уникне...». Я лише гірко усміхнулася, адже й до того підозрювала, що Гако Еттані віддає свою доньку пану Ремо, ясно усвідомлюючи, яка доля на неї чекає. Місце поруч з ймовірним правителем міста вартує подекуди дорожче грошей. Інтерес пані Фоттіни теж був зрозумілий - вона, уявляючи себе тещею Тео, вже прибрала до рук іллірійський особняк Альмасіо. Юна Флорен не змогла б належним чином виконувати роль господині і розпоряджатися в таких великих володіннях. Честолюбство і марнославство затьмарило їм очі настільки, що життям і здоровям дочки вони вже не переймалися. Зрештою, дочками сімейство Еттані небеса не обділили.

Арна допомогла мені роздягнутися, зберігаючи мовчання. Лише після того, як я ополоснулася і переодяглася в нічну сорочку, вона, шмигнувши носом, промовила:

- Пані Годе, ох, пані Годе...

- Не треба, Арно, - різко відповіла я. - Так буде краще для всіх.

- Але пані...

Я, дещо вагаючись, запитала:

- Арно, якщо я попрошу тебе про допомогу - чи зможеш ти хоч один раз промовчати і не розбовкати все іншим слугам?

Арна почала запевняти мене, що збереже будь-який мій секрет. Хоч я їй і не повірила, але іншого помічника мені все одно було не знайти. Повторивши свій наказ не базікати, я дістала клаптик шовку, який відрізала відразу після того, як отримала сувій в подарунок. Відріз був невеликим і придатним хіба що на шийну хустку, але якість тканини робила навіть її обрізок досить цінним. Я попросила Арну знайти для мене чоловічий одяг у якогось лахмітника, запропонувавши натомість цей клаптик. Жодного плану в мене не було, та й тікати мені було нікуди, але з чогось слід було почати. Служниця пообіцяла виконати все в точності.

...Вранці я, як зазвичай, спустилася до сніданку. Пані Фоттіна не удостоїла мене ні словом, пан Гако дивився з неприязню, але утримувався від будь-яких різких зауважень. Його мотиви були зрозумілі: він не хотів псувати стосунки з паном Альмасіо і розумів, що я можу поскаржитися новоспеченому нареченому. Незважаючи на те, що відтепер моє місце в родинному колі стало значно вищим і поважнішим, на душі стало гидко. Іноді мені здавалося, що пан Еттані може в майбутньому прийняти мене у своєму домі як доньку, тепер же стало остаточно зрозуміло, що ніколи наші стосунки не покращаться. Та й забути, що все це - лише тимчасовий перепочинок перед тим, що настане після весілля, у мене не вийшло б.

З коротких фраз, якими обмінювалося невдоволене подружжя за столом, я дізналася, що пан Ремо не дозволив їм навіть проводити дочку, сказавши, що молодята вельми поспішно покинуть Іллірію на світанку. Я ж, навпаки, вважала, що поспіх стане запорукою безпеки Флорен. Звичайно ж, сподіватися, що пан Ремо вижене сина з дружиною з дому пізно вночі, було марною справою, але після темних думок, що мучили мій розум уже кілька тижнів, здавалося, що кожна зайва секунда перебування в будинку Альмасіо може призвести до непоправної біди.

Не встигла я, згідно із встановленим порядком, вирушити до храму, як одразу з'ясувалося, що все вкотре змінилося в укладі мого життя. Хоч я і не була в захваті від того, як проживаю дні в будинку Еттані, це неабияк засмутило мене, адже причина змін полягала, звісно ж, у пані Ремо. Він без жодного попередження прибув одразу після сніданку і повідомив, що бажає, аби я склала йому компанію під час прогулянки містом. Як завжди, заперечити йому ніхто не посмів, і замість звичного неквапливого походу до храму, я вирушила разом із паном Ремо до міського парку. То був перший раз, коли я пересувалася містом в екіпажі - звісно ж, він був розкішним, як і все, що належало дому Альмасіо. Екіпаж Еттані використовувався вкрай рідко і мав значно скромніший вигляд. Я знову подумала, що розмах, з яким живуть люди, залежить не тільки від кількості грошей. Там, де Еттані підраховували й шукали вигоду, Альмасіо просто брали й користувалися, не сумніваючись у доцільності будь-якого свого побажання.