Читати книгу - "Висотка"

можливість Лейнгу роздобути води. Узявши чайник, Лейнг почув голос сестри, але, коли увійшов, вона вже забула, чого хотіла.

Вона простягнула до нього руки. Зазвичай Лейнг тер їй долоні, намагаючись передати хоч трохи тепла, але зараз через якусь смішну відданість ортодонтові він навіть не спробував допомогти Еліс. Невеличка демонстрація черствості, відмова від особистої гігієни і навіть навмисне нехтування здоров'ям складали систему, яка влаштовувала Лейнга. Тепер його думки займав тільки наступний напад, наступна квартира, яку вони пограбують, і наступний мешканець, якого поб'ють. Йому подобалося дивитися на Стіла в ділі — бездумне насильство заворожувало. Кожен інцидент наближав їх до кінцевої мети — царства, у якому найбільш збочені пориви нарешті зможуть проявлятися у всіляких видах. На цьому етапі фізичне насильство остаточно має припинитися.

Лейнг почекав, поки Еліс впаде в забуття. Турбота про сестру забирала надто багато сил. Якщо вона вмирає, він не спроможний їй допомогти. Доведеться вколоти останній грам морфію і заховати тіло, не віддавши на поталу Стілу. Улюбленим заняттям ортодонта стало наряджати трупи і влаштовувати з них гротескні композиції. Уява дантиста, пригнічувана роками роботи із зубами, ставала живою, коли він грав із мертвими. Напередодні Лейнг застав Стіла, коли той наносив грим на обличчя рекламного агента, одягненого в шовкову нічну сорочку. Таким чином Стіл згодом зможе знову-таки заселити всю висотку — трупів йому явно не бракуватиме.

З чайником у руках Лейнг вийшов із квартири. Коридор і ліфтовий хол наповнювало те ж тьмяне світло, підфарбоване сріблясто-перламутровим внутрішнім сяйвом,— отруйні випари самої висотки, суть її мертвого бетону. Стіни поверх аерозольних графіті було забризкано кров'ю, це нагадувало витончені картини в стилі ташизм[2], яких було повно в квартирах на верхніх поверхах.

Сміттєві мішки уздовж стін заснувалися павутинням розкрученої з котушок магнітофонної плівки. Під ногами хруснули кинуті негативи — на кожному було зображено давно забутий акт насильства. Лейнг завмер, щоби не привернути увагу хижака, що причаївся: із дверей до холу біля сходів вийшов чоловік у льотній куртці та шкіряних черевиках.

Дивлячись, як Пол Кросленд діловито крокує брудним килимом, Лейнг усвідомив, що диктор повернувся з телестудії, де читав денні новини. Кросленд був єдиним, хто виходив із будівлі,— останньою сполучною ланкою із зовнішнім світом. Навіть Стіл його цурався. Деякі мешканці все ще дивилися новини за допомогою телевізорів на батарейках, і засинали на сміттєвих мішках за барикадами. Можливо, вони ще сподівалися: раптом Кросленд відкладе підготовлений текст і викладе всьому світу, що відбувається у висотці.

На сходах Лейнг улаштував пастку на собаку за допомогою тропічної москітної сітки, яку прихопив із квартири антрополога трьома поверхами вище. Висотку заполонила навала собак: вони спускалися з рідних угідь на верхніх поверхах. Лейнг не мав надії зловити велику собаку, а ось такса або пекінес цілком могли би заплутатися в нейлонових мереживах.

Хол перегороджувала барикада з меблів, і Лейнг рушив коридором, в який виходили десять квартир північного крила.

Через три двері він виявив покинуту квартиру. Кімнати були порожні, меблі та апаратура давно зникли. На кухні Лейнг покрутив крани, потім, розрізавши ножем шланги пральної та посудомийної машин, набрав у чашку води з присмаком металу. У ванній на викладеній кахлями підлозі лежало голе тіло літнього податківця. Карафа на підлозі ще зберігала запах віскі — слабкий аромат викликав майже запаморочливу ностальгію.

Лейнг пішов до наступної квартири, також занедбаної і випотрошеної, і Лейнг звернув увагу на округлу припухлість килима в спальні. Запідозривши, що там приховано запаси їжі, він згорнув килим і виявив, що в паркеті та бетонній плиті зроблено лаз до нижньої квартири.

Замкнувши двері, Лейнг ліг на підлогу і зазирнув униз. У круглому скляному столику, що дивом уцілів, відбилася його закривавлена сорочка та бородате обличчя, як ніби Лейнг дивився в глибокий колодязь. Біля столу лежали два перекинутих крісла. Балконні двері було акуратно зачинено, з двох сторін вікна висіли чисті фіранки. Дивлячись на мирну сцену, Лейнг відчував, що йому випадково відкрився паралельний світ, де не діють закони висотки,— чарівне царство, у якому величезні будинки обладнані та прикрашені, але не заселені.

Не втримавшись, він опустив у лаз худі ноги та прослизнув до нижньої кімнати. Стоячи на скляному столі, Лейнг оглядав квартиру. Загострене чуття підказало, що він не один: десь дзвякнув крихітний дзвіночок. Зі спальні почулося тихе шарудіння, наче маленька тварина намагалася вибратися з паперового пакета.

Лейнг штовхнув двері спальні. Руда жінка, років за тридцять, повністю одягнена, лежала в ліжку та гралася з перською кішкою. На тварині був оксамитовий нашийник із дзвіночком, а повідець був прив'язаний до закривавленого зап'ястка жінки. Кішка злизала з шерсті крапельки крові, а потім учепилася в зап'ястя жінці, намагаючись прогризти тонку шкіру і роз'ятрити рану.

Жінка, у якій Лейнг улізав Елеонору Пауелл, навіть не намагалася завадити кішці, яка мала намір поласувати її плоттю, а із серйозним синюшним обличчям дивилася на тварину, як терпляча мама дивиться на ігри дітей.

Поруч з її лівою рукою, на шовковому покривалі, лежали олівець та журналістський блокнот. Екранами до неї, за фут від ліжка, стояли чотири телевізори, налаштовані на різні канали. Три екрани були порожні, четвертий телевізор, на батарейках, показував розпливчасту картинку кінних перегонів — без звуку.

Забувши про блокноти, Елеонора періодично підносила закривавлене зап'ястя до пащі кішки, яка жадібно терзала шкіру навколо суглоба. Лейнг спробував відігнати кішку, але Елеонора смикнула повідець, повертаючи тварину до рани.

— Я не даю їй померти,— докірливо сказала жінка Лейнгу і безтурботно посміхнулася. Потім підняла ліву руку.— Докторе, можу запропонувати вам інше зап'ястя... Бідолаха, ви зовсім схудли.

Лейнг слухав звуки, що їх видавала кішка. У квартирі панувала тиша, і його власне прискорене дихання лунало неприродно гучно. Він що, скоро залишиться єдиним живим мешканцем висотки? Сам-один буде поневірятися поверхами та галереями, підходити до тихих ліфтових шахт, сидіти на самоті на балконах — почергово на кожному? Сон, що дуже давно його вабив, раптом здався жахіттям, особливо, якщо врахувати, що, залишившись тут на самоті, він постійно чутиме свої кроки та зустрічатиметься в помешканнях із самим собою.

Лейнг увімкнув звук телевізора. З динаміка долинув голос коментатора перегонів — божевільна скоромовка із кличок. Диктор немов квапливо перераховував тих, хто повинен населити висотку за допомогою екстреної пересадки особистостей.

— Що? Де програма? — підняла голову Елеонора, утупившись в екран.

Ліва рука потягнулася до блокнота й олівця.

— Що він говорить?

Лейнг підсунув під неї руки, збираючись підняти, однак худе тіло виявилося несподівано важким. А він