Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

опіку й допомагав усім, чим мав, особливо продуктами. Він, переважно, малював портрети ув’язнених, зокрема Бандери, із гострими й суворими рисами енергійного обличчя. За його спогадами, С. Бандері був відомий досвід його батька Фрітьофа щодо мирного відстоювання незалежності Норвегії від Швеції. На його думку, тюремний досвід показав Бандері, що фізично можна перебувати у неволі, але духовне самовдосконалення й творчість роблять людину вільною навіть у в’язниці.

За спогадами отамана Тараса Боровця — “Бульби концтабір Саксенхаузен був: «окреме царство есесів у царстві Гітлера. Там, у лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в’язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй Европи». Він зазначає, що завдяки С. Бандері й доктору Лапічакові діяла своєрідна пошта, яку називали «кібель-поштою»: під час прогу-льок в’язні залишали записки у квітнику або закидали в камеру до зазначених осіб. Найбільшим враженням для в’язнів було постійне бомбардування недалеко від них військових заводів авіацією США і Англії.

За свідченнями чільного діяча ОУН-р, теренового провідника Німеччини (1941-42) Василя Безхлібника — «Беркута» й в’язня Саксенгаузену, блок № 10 Степана Бандери в умовах суворого режиму концтабору проявляв чудеса конспірації та був неперевер-шеним організатором обміну інформації, газет і харчових пайків. Із ним Бандера зустрічався у лікарні блоку № 9, де проходив приписані процедури. Безхлібник інформував Провідника про становище членів ОУН в німецьких концтаборах, ситуацію в Україні та міжнародні події.

Інший в’язень, чільний діяч ОУН-м Євген Онацький, описує режим перебування в даному концтаборі у камері № 70: ніяких розмов з іншими ув’язненими під час прогульок по подвір’ю, підйом уранці о 5.00, застеляння ліжка та прибирання камери, вихід до умивальника. Опісля сніданок, о 12.00 обід, вечеря о 18.00, які завжди приносили у камеру. Якість їжі була дуже поганою, кожен в’язень мав помити свій посуд. Для в’язнів було три категорії харчування, й оунівцям приділялася остання. День завершувався о 20.00 ляганням спати. Онацький із захопленням згадує символічні Різдвяні подарунки 1944 р.: від Я. Стецька та маленьку передачу солодкого печива від С. Бандери. За спогадами провідного члена ОУН-м Дмитра Андрієвського, Степан Бандера, виявляв під час ув’язнення товариськість, допомагав продуктами тим, хто був у скруті. Дізнавшись про смерть Олега Ольжича, він запропонував уночі після другого дзвінка вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.

22 липня 1943 р. відбулася зустріч Провідника ОУН С. Бандери з Головним комендантом АК ген. С. Ровецьким — «Гротом», який сидів у камері № 71. Зустрітися їм допоміг ще один в’язень, провідний діяч ОУН В. Стахів. Темою їхніх розмов були подальші перспективи українсько-польських взаємин, політика західних союзників та прихід в Україну й в Польщу більшовиків тощо. Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у листі польським в’язням: «[...] уже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації».

Про перебування в концтаборі Саксенгаузен полк. А. Мельник писав: «Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відді-лював барак від решти табору. Уже попереднього дня завважив я в однім із відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, що більше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: «Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28» і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім «зондербараці». Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: «Ольжич» і побіч цього хрестик. [...] Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: «Хто ви?» і у відповідь появляється на шибці напис «Степан Бандера». — Ну, і здибались, — подумав я. — Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником. Це був останній прохід без вартового на цім подвір’ї, отже, і остання нагода того своєрідного зв’язку мойого зі Степаном Бандерою в німецькій тюрмі».

Після довгих консультацій в червні-липні 1944 р. в середині серпня, нацистське керівництво прийняло рішення про звільнення чільних діячів ОУН (близько сотні), які були ув’язнені в концтаборах, однак довго зволікали, не довіряючи Проводу ОУН. На початку серпня 1944 р. Степана Бандеру відвозили на бесіду з групенфюрером СС і генерал-лейтенантом поліції Генріхом Мюллером. У середині вересня в концтабір від Проводу ОУН для розмов із С. Бандерою прибув о. Іван Гриньох. Він передав ґрипс від М. Лебедя щодо повноважень отця, і той одразу ж проковтнув записку. Степан Бандера, за спогадами І. Гриньоха, виглядав дуже вимученим і хворобливим (ймовірно, тоді хворів грипом), бідно одягнутий, але був рішуче налаштований. Упродовж понад годинної зустрічі Бандері було розказано про зміни, які відбулися в структурах ОУН і УПА.

Рішення про звільнення Бандери й Стецька було затверджено 25 вересня 1944 р. на нараді Альфреда Розенберга й начальника головного управління безпеки Райху Ернеста Кальтенбруннера. 27 вересня 1944 р. Бандеру відвезуть із концтабору в околиці Берліна. Будуть утримувати під домашнім арештом, пропонуватимуть співпрацю в Українському національному комітеті (УНК), який мав бути під керівництвом генерала РОА Власова. Такі умови запропонував С. Бандері шеф головного бюро СС, ген. Готліб Бергер 5 жовтня 1944 р. Він відмовився входити в УНК, натомість запропонував замість себе адвоката Володимира Горбового. Після них ген. Бергер зазначив: «Бандера — це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців». Також переговори такого характеру проводили проф. фон Менде, СС-штурмбанфюрер, д-р Фріц Рудольф Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Людвіг Вольф. За спогадами Я. Стецька, 28 вересня 1944 р. в його камері появилися СС-штурмбанфюрери Вольф і Шенк, які повідомили про його відправку з концтабору. Тоді ж разом з Бандерою їх відвезли під охороною ґестапо у спеціальну віллу під Берліном, де з ними проводив переговори ген. Г. Бергер. Також він зазначав: «У концтаборах і у підвалах найгірших тюрем — предовгі роки — йому було заборонено писати. Він міг тільки передумувати в постійній непевності, чи будь-коли його думи й ідеї, концепції й пляни зможуть здійснюватися».

Багато ставлять питання, чому Бандеру не ліквідували, як багатьох інших. У 1943-44 рр. була очевидна воєнна поразка Німеччини, нацисти знову хотіли на власну користь розіграти українську карту. Бандеру пробували використати для чергового