Читати книгу - "Пуаро веде слідство"

що Ловен пограбував сейф. Друге. Він зачаїв образу на Девенгайма. Третє. Він збрехав, що не виходив із кабінету. Четверте. Якщо вірити історії Біллі Келлета, Ловен теж не без гріха в цій історії.

Я замовк.

– Що скажете? – спитав по хвилі, бо мені здавалося, що я виділив найважливіші факти.

Пуаро з жалем дивився на мене, хитаючи головою.

– Mon pauvre ami! Так і є, Бог обділив вас талантом. Ви ж не звертаєте уваги на найважливіші деталі! До того ж робите хибні висновки.

– Які?

– Розглянемо ваші чотири пункти. Перший: містер Ловен навіть не уявляв, що йому випаде нагода пограбувати сейф. Він прийшов поговорити про справи. Ловен не знав, що Девенгайм піде на пошту і що він опиниться сам у кабінеті.

– Але Ловен міг скористатися нагодою, – сказав я.

– І чим би він відімкнув сейф? Джентльмени з міста не носять у кишені інструменти, якими можна при нагоді зламувати замки. А ножиком такий сейф не відімкнеш, bien entendu!

– Гм. А пункт другий?

– Ви кажете, що Ловен ображався на містера Девенгайма. Такий висновок ви зробили з того, що він раз чи два обійшов його під час торгів на біржі. Але ж від тих угод він мав отримати прибуток. У будь-якому разі, навряд чи хтось буде ненавидіти людину, над якою взяв гору – швидше навпаки, сердитиметься той, хто програв. Тож це радше містер Девенгайм мав зачаїти образу.

– Ну але ж ви не заперечуватимете, що Ловен збрехав, нібито не виходив із кабінету?

– Ні. Але, можливо, він просто злякався. Не забувайте, якраз тоді в озері знайшли одяг. Утім, для Ловена було б краще, якби він весь час говорив правду.

– А четвертий пункт?

– О, тут ви не помилилися. Якщо Келлет каже правду, Ловен точно в цій історії не без гріха. Ось чому мені так цікаво її розплутувати.

– То я не пропустив один ключовий факт?

– Можливо… Але на два найважливіші пункти ви зовсім не звернули уваги – а якраз вони можуть привести нас до розгадки.

– Благаю, скажіть, що це за пункти?

– Перший: останні кілька років містер Девенгайм страшенно полюбив купувати коштовності. Другий: восени він їздив у Буенос-Айрес.

– Та ви жартуєте, Пуаро?

– Я кажу дуже серйозно. І, до речі, сподіваюся, що Джепп не забуде дізнатися те, що я просив.

Та інспектор навіть не думав забувати прохання Пуаро, дарма, що думав, ніби воно не надто серйозне. Назавтра об одинадцятій на ім’я Пуаро надійшла телеграма, яку, з його дозволу, я відкрив і зачитав:

«Чоловік і дружина від зими сплять у різних спальнях».

– Ага! – вигукнув Пуаро. – А зараз середина червня. Тепер усе ясно!

Я витріщився на нього.

– У вас не лежать гроші в банку Девенгайма і Селмона, mon ami?

– Ні, – здивувався я. – А що?

– Бо я би порадив вам забрати їх, поки не пізно.

– Що ж має статися?

– Має статися гучне банкрутство – за кілька днів, а може, й швидше. Тому, мабуть, треба швиденько написати Джеппу. Благаю, подайте мені олівця і бланк. Voilà! «Раджу вам забрати гроші з відомого вам банку». Це його заінтригує, бідолаху Джеппа! Тут його очі й відкриються! Він нічого не зрозуміє до завтра – а то й до післязавтра.

Я дуже скептично поставився до ідеї Пуаро, але вже наступного ранку переконався, що розум мого неймовірного друга таки його не підвів. Усі газети зарясніли величезними заголовками. «Сенсація: банк Девенгайма оголошено банкрутом!» На поверхню вийшли приховані раніше деталі діяльності установи, і зникнення знаменитого фінансиста почало сприйматися зовсім по-іншому.

Ми ще сиділи за сніданком, коли до нас у квартиру ввірвався Джепп. В одній руці він тримав телеграму, а в другій – газету.

– Звідки ви знали, мосьє Пуаро? Звідки, на Бога, ви знали?

Пуаро поблажливо усміхнувся.

– О, mon ami, після вашої телеграми це було очевидно! Від початку мені було дивно, чому пограбували сейф. Коштовності, готівка, облігації – усе так дбайливо підготовлено. Для кого? Наш старий-добрий містер Девенгайм був такий чоловік, із якого треба було, як ви кажете, «не спускати ока»! Майже напевно було зрозуміло, що він усе підготував для самого себе! Далі: його любов до коштовностей. Так просто! Банківські гроші він витрачав на коштовності, виготовляв дублікати, а справжнє золото зберігав у надійному місці під фіктивним іменем. Так назбирався чималий капітал для людини, яка могла б раптом опинитися у скрутних обставинах. Коли все було готово, він призначив зустріч із містером Ловеном (який колись раз чи два необачно перейшов дорогу видатному банкірові), просвердлив дірочку в сейфі, розпорядився, щоб гостя провели в кабінет і вийшов із дому – куди?

Пуаро замовк і взяв іще одне варене яйце, а тоді скривився.

– Це нестерпно, – пробурмотів він. – Кури несуть то більші, то менші яйця! І як з огляду на це можна симетрично накрити стіл? Якби ж тільки у магазинах їх сортували за розміром!

– Та покиньте ви ті яйця, – нетерпляче вигукнув Джепп. – Хай би вони були навіть квадратні! Краще скажіть, куди вирушив містер Девенгайм, коли вийшов із маєтку? Якщо знаєте, звісно.

– Eh bien, він пішов у приготований сховок. О, цей мосьє Девенгайм, його мозок став вмістилищем пороку, але як досконало організовані сірі клітинки!

– Так ви знаєте, де він ховається?

– Звичайно! Це ж очевидно.

– То скажіть нам, заради Бога!

Пуаро ретельно зібрав усі уламки яєчної шкаралупи з тарілки, поклав їх у підставку для яйця й накрив виїденою шкаралупою. Весь цей час він ледь помітно усміхався, милуючись порядком на столі. Коли справу було закінчено, Пуаро прихильно глянув на нас.

– Ви ж розумні люди, дорогі мої друзі. Запитайте себе те саме, що в себе запитував я. «Якби я був ним, де заховався б?» Гатсінґсе, що скажете?

– Думаю, я б узагалі не тікав далеко. Залишився б у Лондоні, в самому серці подій. Їздив би на метро й автобусах – і мене ніхто не впізнав би. У натовпі загубитися легко.

Пуаро повернувся до Джеппа.

– Не згоден, – озвався той. – Узяти ноги в руки й опинитися на другому кінці світу – єдина можливість утекти. Я підготував би все заздалегідь – на мене чекала б яхта з напнутим вітрилом, і поки всі отямилися б, я вже був би десь на далекому острові!

Ми подивилися на Пуаро.

– А ви? Що скажете ви, мосьє?