Читати книгу - "Борва мечів"

зрозумів. — Якого собаку?

— Такого, що відгукується на ім’я Сандор Клеган. Торос каже, він прямував до Близнюків. Ми зустріли перевізників, котрими він перебирався через Тризуб, і бідолашного п’яничку, якого той обчистив на королівському гостинці. А на весіллі ви його, часом, не бачили?

— На Червоному Весіллі? — Меретові трохи не лускав череп, але він зібрав останні сили, щоб пригадати. У Близнюках тоді коїлося казна-що, та якби хтось помітив Джофріного хорта у одному з замків, то згадав би про нього хоч словом. — Ні, в замку його не було… не на головному бенкеті… може, на байстрюцькому або у таборах… ні, хтось би мені розповів…

— З ним мала бути дитина, — додав співець. — Маленька тоненька дівчинка років десяти. Або хлопчик того самого віку.

— Та ні, — відповів Мерет. — Нічого такого не чув.

— Не чули? От біда. Ну гаразд, бувайте. Прошу пана до гілляки!

— Ні! — гучно заскиглив Мерет. — Ні, не треба, я ж вам відповів, ви казали, що відпустите!

— Е ні. Я сказав, що СКАЖУ, аби вас відпустили. — Співець зиркнув на жовтого сіряка. — Осьо кажу. Гей, Лиме, ану відпусти його!

— За сраку себе вкуси, — коротко і вагомо відповів здоровань.

Співець перевів погляд на Мерета, безпорадно стенув плечима і заграв «Чорний Робін у петлі повис того дня».

— Благаю! — Рештки Меретової мужності спливали ногами донизу. — Я ж вам нічого не зробив! Я привіз золото, як ви казали. Відповів на запитання. Я маю дітей!

— А Молодий Вовк уже не матиме, — відповів одноокий.

У Меретовій голові од болю згасали останні думки.

— Він зганьбив нас! Уся держава з нас сміялася! Ми мусили змити пляму з нашої честі!

Саме так казав його батько. І додавав іще чимало іншого.

— Може й так. Що ми, брудне селюче бидло, можемо знати про панську честь? — Жовтий сіряк тричі обвив долоню кінцем мотузки. — Де нам відрізнити чесну битву від кривавого свавілля?

— То не було свавілля! — тоненько верескнув Мерет. — То була помста, на яку ми мали законне право! Це війна! Аегон, бідолашний простак, нікому не шкодив, ми його кликали Дзвоником… а пані Старк йому горлянку перетяла! У таборах ми втратили з півсотні людей. Пана Гарса Добручая, Кайриного чоловіка, та пана Титоса, Яредового сина… хтось йому голову сокирою розвалив… Старків лютововк задавив чотирьох наших вовчурів, одірвав старшому псяреві руку від плеча… а в ньому стріл уже стирчала сила-силенна…

— Коли ви усіх дорізали, то пришили вовчу голову на шию Робба Старка. Так чи ні? — запитав жовтий сіряк.

— То батько наказали. А я лише пив! Хіба можна вбивати людину за пиття вина? — Раптом Мерет дещо згадав. Дещо таке, що могло його врятувати. — Кажуть, князь Берік завжди чесно судить людей і не дозволяє їх убивати, якщо ніхто не засвідчить їхню вину. А на мені вини немає! Червоне Весілля задумав панотець, а з ним Риман і князь Болтон. Лотар поставив намети так, щоб вони впали, посадив стрільців на галереї з музиками, Байстрюк Вальдер очолив напад на табори… то їх вішайте, не мене! Я ж лише випив трохи вина… ви не знайдете проти мене жодного свідка!

— Отут ви помиляєтеся, ласкавий пане. Вже знайшли. — Співець обернувся до жінки у каптурі. — Прошу пані?

Розбійники розступилися, і вона вийшла наперед, не кажучи ані слова. Коли з її голови впав каптур, Меретові груди захолонули і стиснулися, подих перехопило. «Ні. Ні! Я ж бачив її смерть! Вона була мертва день і ніч, а тоді її роздягнули голісіньку і кинули тіло у річку. Раймунд розітнув їй горло від вуха до вуха. Вона померла!»

Кирея та комір ховали рану, завдану ножем його брата. Але обличчя виглядало ще страшніше, ніж він пам’ятав. Плоть набрякла і розм’якла у воді, набувши кольору скислого молока. Половина волосся зникла, інша стала біла та крихка, як у столітньої старої. Нижче від волосся, на обличчі — там, де вона дерла себе нігтями — лишилися смуги пошматованої шкіри та чорної крові. Але найгіршими були очі. Вони бачили його і палали ненавистю.

— Пані не розмовляють, — мовив здоровань у жовтому сіряку. — Ви, клята наволоч, надто глибоко порізали їм горлянку. Але вони все пам’ятають.

Він обернувся до мертвої жінки і спитав:

— Яке ваше слово, мосьпані? Оцей там був? На ньому є вина?

Не зводячи з Мерета очей, пані Кетлін ствердно кивнула.

Мерет Фрей розтулив рота, щоб заперечити, але останні його слова придушив зашморг. Ноги відірвалися від землі, мотузка глибоко врізалася у м’яку плоть нижче підборіддя. Він злітав у повітря, смикаючись, викручуючись та хвицяючи ногами… дедалі вище, і вище, і вище.

Додатки: королі з дворами

Король на Залізному Престолі

ДЖОФРІ БАРАТЕОН, Перший тако наречений, юнак тринадцяти років, старший син короля Роберта I Баратеона та королеви Серсеї з дому Ланістер;

+ його мати, королева СЕРСЕЯ, королева-намісниця та на державі господарка;

— присяжні служиві лицарі Серсеї:

— — пан ОЗФРИД КІПТЮГ, молодший брат пана Озмунда Кіптюга з Королегвардії;

— — пан ОЗНЕЙ КІПТЮГ, наймолодший брат пана Озмунда та пана Озфрида;

+ його сестра, принцеса МИРЦЕЛА, дівчинка дев’яти років, виховується при дворі великого князя Дорана Мартела у Сонцесписі;

+ його брат, принц ТОМЕН, хлопчик восьми років, спадкоємець Залізного Престолу;

+ його дід, ТАЙВИН ЛАНІСТЕР, князь Кастерлі-на-Скелі, Оборонець Заходу і Правиця Короля;

+ його дядьки та інші родичі з боку батька:

— батьків брат, СТАНІС БАРАТЕОН, бунтівний князь Дракон-Каменя, що величає себе королем Станісом Першим;

— — донька Станіса, ШИРЕНА, дівчинка одинадцяти років;

— батьків брат, {РЕНЛІ БАРАТЕОН}, бунтівний князь Штормоламу, вбитий посеред власного війська;

— бабусин брат, пан ЕЛДОН ЕСТЕРМОНТ;

— — син пана Елдона, пан АЕМОН ЕСТЕРМОНТ;

— — — син пана Аемона, пан АЛИН ЕСТЕРМОНТ;

+ його дядьки та інші родичі з боку матері:

— материн брат, пан ХАЙМЕ ЛАНІСТЕР на прізвисько Крулеріз, перебуває у полоні в замку Водоплин;

— материн брат, ТИРІОН ЛАНІСТЕР на прізвисько БІС, карлик, поранений у битві на Чорноводі;

— — Тиріонів зброєносець, ПОДРІК ПЕЙН;

— — Тиріонів сотник сторожі, пан БРОН, лицар Чорноводи, колишній найманець;

— — Тиріонова коханка, ШАЯ, колишня табірна дівчина, зараз у службі Лолиси Стокварт;

— дідів брат, пан КЕВАН ЛАНІСТЕР;