Читати книгу - "Убивства за абеткою"

тоді я не звернув на це уваги. Лілі, моя молода леді, сказала, що сподівається, що він не зустріне того Абеткаря, який саме збирався в Донкастер, а потім додала, що це радше збіг, тому що на момент вчинення останнього злочину він був у Чарстоні. Потім заради сміху я спитав її, чи раніше він не бував у Бексгіллі, і вона відповіла, що не знає, де він був, але точно знає, що на узбережжі. І тоді я сказав їй, що було б не дивно, якби він і виявився тим Абеткарем, але вона відповіла, що містер Каст і мухи не образить, – оце і все. Ми про це не думали. Принаймні, я про це не думав, сер. Я зацікавився тим Кастом і подумав, що, зрештою, хоч він і видається простаком, та може бути трохи божевільним.

Том зітхнув, а потім продовжив. Тепер інспектор Кром уважно слухав.

– А тоді після вбивства в Донкастері, сер, у всіх газетах була інформація, що розшукується якийсь А. Б. Кейс чи Кеш, а далі йшов опис, який повністю підходив. У перший же вечір я зайшов до Лілі й запитав її, які ініціали в містера Каста. Спочатку вона не могла пригадати, але її мама згадала. Сказала, що це однозначно А. Б. Потім ми намагалися з’ясувати, чи був Каст в Андовері на момент першого вбивства. Ну, як ви розумієте, сер, не дуже легко пригадувати, що було три місяці тому. Це був добрячий шмат роботи, але зрештою ми це з’ясували, тому що в місіс Марбері є брат, який 21 червня приїхав із Канади навідати її. Він прибув несподівано, і вона хотіла, щоб він переночував, тож Лілі запропонувала, щоб, оскільки містера Каста не було, Берт Сміт ліг на його ліжко. Але місіс Марбері не погодилася і сказала, що це буде нечесно щодо її квартиранта, а вона завжди воліла діяти по-чесному. Але ми правильно визначили дату, оскільки в той день корабель Берта Сміта прибув у Саутгемптон.

Інспектор Кром дуже уважно слухав, робив деякі нотатки.

– Це все? – запитав він.

– Це все, сер. Сподіваюся, ви не думаєте, що я роблю з мухи слона.

Том злегка почервонів.

– Зовсім ні. Ви зробили правильно, що прийшли сюди. Звісно, ймовірність дуже мала – ці дати можуть бути просто збігом, як і подібність імен. Але я неодмінно поспілкуюся з містером Кастом. Він зараз удома?

– Так, сер.

– Коли він повернувся?

– У вечір убивства в Донкастері, сер.

– Що він робив відтоді?

– В основному нікуди не виходив. І видавався дуже дивним, за словами місіс Марбері. Він купує багато газет – виходить зранку й купує ранішні, а потім затемна знову виходить і купує вечірні газети. Місіс Марбері каже, що він багато розмовляє сам із собою. Вона думає, що він стає дедалі дивнішим.

– Яка адреса цієї місіс Марбері?

Том дав йому адресу.

– Дякую вам. Думаю, протягом дня я туди навідаюсь. І гадаю, що вам не потрібно казати, щоб ви були обережні, коли зустрінетеся з Кастом.

Він підвівся й потиснув хлопцеві руку.

– Можете бути цілком задоволені, ви правильно зробили, що прийшли до нас. Гарного вам дня, містере Гартіґан.

– Ну, сер? – запитав Джейкобс, зайшовши в кімнату за кілька хвилин. – Думаєте, це щось варте уваги?

– Це багатообіцяльне, – сказав інспектор Кром. – Тобто, якщо факти саме такі, як розповів цей хлопець. Досі нам не щастило з виробниками панчіх. Щось у нас уже було. До речі, дай мені цю папку з чарстонською справою.

Кілька хвилин він дещо шукав.

– Ах, ось воно. Між заявами в поліцію Торкі. Молодий чоловік на ім’я Гілл. Каже, що після фільму «Жоден горобець» він виходив із «Торкі палладіум» і помітив чоловіка, що поводився підозріло. Він розмовляв сам із собою. Гілл почув, як той сказав: «Це ідея». «Жоден горобець» – це той фільм, що йшов у «Реґалі» в Донкастері.

– Так, сер.

– У цьому може щось бути. З одного боку, начебто нічого такого – але цілком можливо, що думка про скоєння наступного злочину прийшла до нього саме тоді. О, бачу, ми маємо ім’я й адресу Гілла. Його опис цього чоловіка нечіткий, але він добре в’яжеться з описами Мері Страуд і Тома Гартіґана…

Він задумливо кивнув.

– Ми вже близько, – сказав інспектор Кром, доволі необережно, оскільки сам він завжди був не дуже емоційний.

– Будуть якісь вказівки, сер?

– Візьміть кількох людей, щоб спостерігали за цією адресою в Кемден-Тауні, але я не хочу злякати нашу пташку. Мені треба переговорити з помічником комісара. Тоді, я думаю, було б непогано привезти сюди Каста і спитати, чи він часом не хоче зробити заяву. Все вказує на те, що він готовий розколотись.

Надворі Том Гартіґан зустрівся з Лілі Марбері, яка чекала його на набережній.

– Усе гаразд, Томе?

Том кивнув.

– Я зустрівся з самим інспектором Кромом. Із тим, який відповідає за цю справу.

– Який він?

– Трохи тихий і манірний – не таким я уявляв собі детектива.

– Людина типу лорда Тренчарда70, – з повагою сказала Лілі. – Такі бувають дуже величаві. Ну, що він сказав?

Том коротко переказав розмову.

– То вони думають, що це справді він?

– Вважають, що це можливо. У будь-якому разі, вони приїдуть і поставлять йому кілька запитань.

– Бідний містер Каст.

– Дівчинко, недобре говорити «бідний містер Каст». Якщо він справді Абеткар, то скоїв чотири страшні вбивства.

Лілі зітхнула й похитала головою.

– Це жахливо, – зауважила вона.

– Тепер хочеш перекусити? Подумай: якщо ми маємо рацію, моє ім’я буде в газетах!

– О, Томе, справді?

– Думаю, що так. І твоє теж. І твоєї матері. І я насмілюся сказати, що ваше фото теж там буде.

– Ох, Томе. – Лілі в екстазі стиснула його руку. – А поки що перекусимо щось у «Корнер-Гауз»?

Лілі стиснула його руку ще міцніше.

– Ходімо!

– Гаразд… півхвилини. Мені треба подзвонити з вокзалу.

– Кому?

– Дівчині, з якою я збиралася зустрітись.

Вона перебігла через дорогу й за три хвилини наздогнала його, вся розпашіла.

– Ну, Томе. – Лілі взяла його за руку. – Розкажи мені більше про Скотленд-Ярд. А другого ти бачив?

– Якого ще другого?

– Бельгійського джентльмена. Того, якому пише Абеткар.

– Ні. Його там не було.

– Ну, розкажи мені про це. Що сталося, коли ти потрапив усередину? Із ким ти говорив? Що сказав?

II

Дуже обережно містер Каст поклав слухавку.

Він повернувся до дверей, де стояла місіс Марбері, яка з цікавістю пожирала його очима.

– Містере