Читати книгу - "Земля Санникова"

зустрілися під час екскурсії: волохаті, м’язисті тіла, звіроподібні обличчя, довгі патли. Але, очевидно, через воєнні дії, обличчя в усіх було вимазане червоною вохрою, що надавало їм ще більш відразливого вигляду. Один із онкілонів заліз на дерево, щоб переконатися, що на ньому нікого не лишилося. Він скинув звідти палиці та списи вампу, які було кинуто в багаття, що вже догорало.

Першу битву було виграно без втрат для онкілонів. І загін вирушив далі по слідах, які прямували тепер просто на схід, до окраїни улоговини, де, очевидно, було стійбище. Засідок більше не зустріли; перша теж скоріше була спостережним пунктом, який мав звістити стійбище про наближення ворогів, але, знайдений собаками, не встиг це зробити.

Швидко пройшли ще кілька кілометрів. Низькорослість лісу попередила про близькість краю. Коли почалися кущі, загін зупинився — попереду чути було крики й стукіт. Вислані розвідники підповзли до узлісся й повідомили, що стійбище — у печері навпроти стежки й вампу укріплюють його, навалюючи брили каменю перед входом. Одержавши ці відомості, Амнундак розділив онкілонів на три частини: одна, із Ординим на чолі, пішла на північ кущами, друга, з Костяковим, — на південь. Відійшовши з півкілометра, обидва загони мали швидко перебігти безлісну смугу й потім рухатися з двох боків до стійбища вздовж підніжжя урвища. Третій загін пройшов стежкою до узлісся і тут, сховавшись, став чекати на прихід флангових, щоб одразу напасти на стійбище з трьох боків. Вампу старанно працювали, споруджуючи стіну з брил, яка оперізувала вхід до печери; понадіявшись на свою засідку, вони не виставили вартових і не помітили наближення ворогів. Стіну зводили, очевидно, вже зранку, вона сягала тепер грудей вампу. Осіб двадцять вибирали з-поміж розсипу підходящі пласкі камені й тягали їх до стіни, де інші укладали. Ці носії раптом помітили онкілонів флангових загонів, які перебігали вдалині через безлісну смугу. Почулися тривожні крики, носії поспішили зі своєю ношею до стіни.

— Треба стріляти, поки їх видно, сказав Горюнов. — Це викличе паніку, й опір буде менш запеклим під час атаки.

Від кущів до вампу було близько чотирьохсот кроків. Горюнов і Горохов вистрілили. Вампу зупинилися, вражені, бо чули тільки грім і не бачили поблизу ворогів; вони оглядалися на всі боки й обмінювалися криками з тими, хто стояв за стіною. Інші із жаху кинули камені і з дикими криками кинулися бігти врозсип: одні до стіни, інші до кущів. За стіною лунало звірине ревіння жаху. Вампу, які підбігали до кущів, потрапляли під стріли онкілонів; частина впала, інші повернули вздовж узлісся. За ними погналися онкілони.

За стіною ніхто не з’являвся, і, помітивши, що флангові загони близько, Амнундак подав сигнал до атаки. Його загін кинувся вперед, крім кількох, які переслідували втікачів через розсипи до стійбища. Коли до стіни лишалося кроків сорок, із-за неї з’явилися плечі й голови вампу, і в нападаючих полетіли списи й камені; кілька онкілонів упали, але два постріли з близької відстані знову вразили жахом вампу й вони сховалися, розгубившись. У цей час обидва флангові загони ввірвалися через проходи, залишені в стіні біля підніжжя урвища, і коло стійбища зав’язався рукопашний бій; фронтальний загін, перебравшись через стіну, приєднався до нього. Вампу захищалися слабо, тому що револьвер Ордина постійно поновлював паніку.

За кілька хвилин усе було скінчено: мертві й поранені усіяли широкий майданчик; десяток вампу, які перескочили стіну й рятувалися втечею, упали під пострілами переслідувачів. Серед захисників полягли й жінки, що билися поруч із чоловіками.

Проникнувши до печери, мандрівники побачили в глибині її кількох старих, які збилися в купу, і десятків три дітей, які тремтіли від жаху й пронизливо кричали. Онкілони почали розтягати цю купу, щоб знайти своїх викрадених дітей, яких легко було відрізнити й за відсутністю волосся на тілі, і за більш світлою шкірою, і за обличчям; із купи, що борсалася й вищала, витягали дітей одного за одним, причому діти вампу шкрябалися й намагались укусити руки, що їх хапали. Викрадені діти знайшлися в самій середині купи, але в жахливому вигляді — із подряпинами, синцями, укусами, якими їх почастували «гостинні» хазяї. Знайшли тільки семеро дівчат і двох хлопчиків, а викрадено було тринадцять — чотирьох хлопчиків не вистачало. Розлючені онкілони вивели всіх хлопчиків вампу з печери й перекололи їх; вони хотіли зробити те ж саме зі старими й дівчатами, але мандрівники вмовили Амнундака припинити винищення.

Оглядаючи всі кутки печери, побачили в найтемнішому кутку жінку із зв’язаними руками і ногами, вкриту купою шкур. Коли її витягли на світло, виявилося, що це онкілонка, захоплена на самому початку весни вампу; нещасна ледь не задихнулася під шкурами, усе тіло її було вкрите синцями від ударів ременями й дрючками. Прийшовши до тями, вона розповіла, що її били й катували постійно, особливо жінки, які глузували з її голого, наче в ропухи, тіла. Коли почалася атака на стійбище, старі її зв’язали й сховали під шкури.

У печері знайшли також вкрадену в онкілонів зброю, начиння, одяг і постелі. Старих і дівчат вигнали з печери, у якій склали в купу зібрані на полі битви дрючки та списи вампу й підпалили. За цей час розвідники виявили в кущах коло печери стадо вкрадених оленів; вампу, не вміючи пасти їх і не будучи в змозі з’їсти всіх одразу, прив’язали всіх тварин ременями до кущів; не вистачало тільки кількох, яких могли загубити дорогою або встигли з’їсти.

Уже надвечір онкілони залишили покаране стійбище, кинувши трупи вампу там, де їх спостигла смерть; усіх поранених було добито одразу ж після взяття стійбища.

Забравши п’ятьох убитих і шістьох більш тяжко поранених, загін онкілонів вирушив назад; легко поранені йшли самі, серед них Ордин, якого поранили списом у плече. Вони йшли всередині загону, де гнали також оленів, несли врятованих дітей і повернене майно, трупи й поранених на ношах. Пересувалися повільно й тільки до ночі повернулися на пограбоване стійбище, де жінки радісно зустріли врятованих дітей. Аннуїр, побачивши в Ордина руку на перев’язі, підбігла до нього зі сльозами на очах і почала його обіймати. Іншій із молодят цього стійбища довелося зустріти свого чоловіка мертвим на ношах.

Кладовище онкілонів

Воїни, розташувавшись навколо багать, передавали одне одному й жінкам враження від походу й битви та обговорювали окремі епізоди, прославляючи громи й блискавки білих людей, завдяки яким удалося винищити ціле стійбище вампу з такими невеликими втратами — по одному онкілону на десять вампу — і повернути майже все вкрадене. Під