Читати книгу - "Червоний горобець"

белькотіти російською і лякати її він не збирався.

Одного вечора, закінчивши плавати, вони зібрались виходити з басейну, попрямувавши до драбини. І зіткнулися. Її купальник обліпив вигини тіла. Нейт відчув, як б’ється її серце під еластичною шкірою спандекса. Він запропонував Домініці руку, щоб допомоги піднятися драбиною. Її рука була сильною і гарячою на дотик. Він якусь мить потримав її й відпустив. Обличчя безпристрасне, жодної реакції. Ще на якусь мить він поглянув їй у вічі. Вона зняла шапочку для плавання і струснула своїм волоссям.

Домініка знала, що він дивиться, і трималась холодно, на відстані. Що б він сказав, якби дізнався, що її готували бути горобцем, якби дізнався, що вона зробила з Делоном і Устиновим? Його вона точно, абсолютно точно не звабила б. І чула б регіт із самої Москви. Ні, вона закінчить завдання дисципліновано, зважено. «Рухаймось далі», — подумала вона. Час уже відкрити людський конверт, час скинути цей гнітючий незмінний фіолетовий покрив.

Домініка сказала «так» на пропозицію Нейта завітати до бару по-сусідству на келих вина. Його обличчя засяяло від здивування, потім від задоволення. Бачити одне одного за межа­ми басейну, у звичайному одязі, було дивно. Домініка рівно сиділа на своєму боці столу, обережно тримаючи келих вина.

Час для інформації: з якої саме ти частини Сполучених Штатів? У тебе є брати і сестри? Чим займаються члени твоєї сім’ї? Вона проходилась списком, заповнюючи прогалини в його papka.

Якби Нейт її не знав, то вирішив би, що це допит. Може, вона просто нервує, відтягує час, щоб самій не відповідати на особисті питання. «Коли росіяни не напружуються, — думав він, — то поводяться тупо». Що ж, нехай розслабиться. Він не збирався відлякувати її, тиснучи надто сильно. «Відлякувати від чого?» — спитав він себе. Вона не була мішенню, і він не збирався тягнути її до ліжка.

Він замовив чорного хліба та сиру. «Дуже розумно, — подумала вона. — Він гадає, що тільки цим ми, росіяни, і харчуємось. Другий келих вина? Ні, дякую». Нарешті саме Домініка першою висловила бажання піти додому. Нейт спитав, чи може він її провести. На порозі свого маленького сучасного багатоквартирного будинку вона спостерігала, як він бореться з нестримним бажанням нахилитися для поцілунку в щоку, дивилася, як він силкується наважитись — чоловіки всі однакові, — після чого подала йому руку, міцно стисла і зайшла всередину. Крізь скляні двері вона бачила, як він розвернувся, сховавши руки до кишень.

Підготовлена оперативниця СВР, випускниця школи горобців та АВР, вона вітала себе з гарним вечором, гарним прогресом, особливо з тим, як вдало відшила його з поцілунком. Вона розсміялася. «Ти ще та куртизанка, — подумала вона, — убивця гангстерів, звабниця дипломатів, а тепер otkazatsya, відмовляєш у поцілунку на добраніч».

***

— Гей, Ромео, — сказав Форсайт, вриваючись до маленького кабінету Нейта в резидентурі, — бачив уже сьогоднішню пошту зі штаб-квартири?

Форсайт мав на увазі результати запиту Нейта щодо відстеження інформації — ім’я: Домініка Єгорова; дата і місце народження: 1989, Москва; зайнятість: адміністративний помічник, посольство Росії.

Він подав запит більше місяця тому. Нейт очікував прочитати стосовно цієї жінки щось на кшталт «Інформації не знайдено», її навіть не було в місцевому дипломатичному списку. Вона сказала Нейтові, що працює молодшим адміністратором, це найнижче зі звань. Решта Нейтової телеграми кількома словами описувала контакт, заснований на неперіодичних зустрічах у басейні. Абсолютно марний, без можливостей доступу і без потенціалу.

— Ні, ще не читав, — сказав Нейт. — Уже прийшла?

— Ось моя копія, — сказав Форсайт. — Ти тільки глянь.

Форсайт гмикнув, передаючи телеграму Нейту. Коли Нейт почав читати, за спиною Форсайта з’явився Ґейбл.

— Томі Швидкотрах уже прочитав результати запиту? — спитав Ґейбл. Він теж зареготав. Нейт не звернув уваги і продовжив читати:

1. Дані щодо об’єкта: підтверджений статус молодшого лейтенанта СВР, можливо, Управління I (Обчислення та поширення інформації). Приблизна дата ВС16 до СВР — 2007-08. Випускник Академії зовнішньої розвідки (АВР), 2010. Можливі родинні зв’язки з першим заступником директора СВР Іваном («Ваня») Дмитровичем ЄГОРОВИМ. Служба суб’єкта у Фінляндії не відображена в списках Міністерства закордонних справ Російської Федерації, що може означати тимчасове призначення та/або конкретне оперативне призначення обмеженої тривалості.

2. Коментар штаб-квартири: ШК виявляє інтерес до активнішого контакту. Родинні зв’язки об’єкта з керівництвом СВР можуть означати, що вона має унікальний доступ, тож виникає можливість для важливого вербування.

3. Схвалюємо старанність резидентури у зборі інформації та розробці об’єкта. Офіцер резидентури має продовжувати контакти з об’єктом для додаткового оцінювання та обробки. ШК готова підтримати оперативні плани резидентури в разі необхідності. З повагою.

Нейт відірвав очі від телеграми й поглянув на Форсайта й Ґейбла.

— Кращої відповіді на запит і не придумаєш, — сказав Форсайт. — З цього може вийти щось велике, якщо тобі вдасться дійти аж до вербування.

Нейт відчував, як ноги заливає цементом.

— Якось це неправильно, Томе; вона не може бути причетною, вона надто молода. Час покаже, який у неї потенціал для вербування. Вона якась віддалена і замкнута.

Він ще раз поглянув на телеграму.

— Останні п’ятдесят років жінок не допускали до Академії. Я можу змарнувати шість місяців, намагаючись опрацьовувати її, і в результаті, не отримати нічого. Гадаю, краще мені зосередитись на чомусь іншому.

Ґейбл нахилився ще більше, виглядаючи з-за плеча Форсайта.

— Гаразд, обдумай усе як слід. — Він розсміявся. — Дідько, ти що, жартуєш? Така ляля, та ще й з близьким родичем у керівництві СВР? Справді, добре все перевір. І навіть не думай братися за щось інше. Це срана стигла слива, яка чекає, доки її зірвуть.

— Зрозумів я, зрозумів, — сказав Нейт. — Просто вона не схожа на оперативницю СВР. Сувора й ляклива, принаймні мені так здалося.

Він знизав плечима й поглянув на колег.

— Що ж, вітаю, малий. Ти отримав серйозні перспективи для розвитку, — сказав Ґейбл, виходячи з кабінету. — Обговоримо оперативні плани, коли будеш готовий, — сказав він з-за плеча. Форсайт повернувся, зібравшись іти, й підморгнув Нейту.

Нейт глянув на Форсайта й кивнув. «Гаразд, побачимо, куди нас це приведе», — сказав він собі. Марнування часу. Давай, зберись. Віднині Домініка Єгорова була вже не просто гарним личком. Вона була його об’єктом розробки.

***

Далі вулицею від американського посольства, у посольстві російському, резидент Волонтов вичитував Домініку з приводу того, як повільно прогресує її операція.

— Молодший лейтенанте Єгорова, ви добре почали, та ваш прогрес просувається надто повільно. З часу вашого прибуття генерал Єгоров надіслав уже три запити на оновлення статусу. Ви маєте подвоїти зусилля, щоб перевести дружбу з Нейтом на новий рівень. Частіші зустрічі. Спільні прогулянки на лижах. Спільні мандрівки на вихідні. Будьте винахідливою. Генерал Єгоров знову рекомендує вам розвинути в Неша емоційну залежність від вас.

Волонтов відкинувся в кріслі та провів жирними пальцями по напомадженому волоссю.

— Дякую, полковнику, — сказала Домініка. Її дядько, Симьонов, а тепер ще й цей смердючий антикваріат.

— Не могли б ви роз’яснити мені, що саме має на увазі директор Єгоров під словами «емоційна залежність»?

Її погляд ніби спонукав його припустити, що вона звабить американця.

— Упевнений, що не можу говорити за директора Єгорова, — сказав Волонтов, рятуючись, утікаючи якнайдалі від розмитого