Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

спаду весняної повені свиней на усе літо відпускали у плавні, де вони і харчувалися, а у лісовій зоні відгодовували їх жолудями. Свинарство в Україні було переважно спрямоване на виробництво сала.

* * *

Ще однією традиційною галуззю українського тваринництва завжди було вівчарство. І у Карпатах, і на Полтавщині завжди можна було побачити величезні (до 1200 голів) отари овець – найчастіше решетилівської або сокільської породи. Майже два століття тому почали розводити тонкорунних та каракульських овець. Нині в карпатських селах тримають 1,8 мільйона овець та кіз.

* * *

Ще зі скіфських часів на території степової України було відоме конярство. Найвідоміша із порід, що розводилися, так і називається – українська степова. А у Карпатах досі збереглися низькорослі гуцульські коні, невибагливі та витривалі.

* * *

Жоден сільський двір в Україні не обходиться без домашньої птиці. Особливо її вирощуванням славилася Чернігівщина. Сьогодні українське птахівництво є наймеханізованішою та найавтоматизованішою галуззю тваринництва. Останнім часом у ній з’явився новий напрям – вирощування птиці, яка не вважалася домашньою. Так, на Харківщині працює господарство, де розводять страусів, а неподалік від кримського містечка Білогірськ знаходиться єдине у країні підприємство з вирощування фазанів.

7. Наука, техніка та медицина

Знання українців з математики, метрології, астрономії, метеорології та медицини накопичувалися протягом багатьох століть та носили прикладний характер. Як самостійні науки вони стали відомі з XVI–XVII століть. Першими науковими центрами у Київській Русі були монастирі. Потім до них додалися братські школи. А у XVII–XVIIІ століттях важливими центрами науки стали Львівська та Києво-Могилянська академії.

* * *

Одним з перших досягнень у галузі суспільних наук стало створення у Х-ХІІ століттях зводу законів давньоруського права «Руська правда», який поклав початок українському, російському, білоруському та литовському феодальному праву.

* * *

На XV століття припадає наукова діяльність Ю. Дрогобича (Ю. Котермака) – українського вченого, астронома та астролога; він також став першим українським доктором медицини і філософії Болонського та ректором Краківського університетів. У своїй «Прогностичній оцінці поточного 1483 року» він, спираючись на спостереження за небесними світилами, природою та відносинами у суспільстві, передбачив епідемію чуми, війни, соціальні потрясіння, а також визначив географічні координати Москви, Вільнюса, Дрогобича, Львова та Феодосії. Вчений також написав трактат про місячне та сонячне затемнення. Дрогобич читав лекції в Ягеллонському університеті. Там йому призначили титул королівського лікаря: саме українцю польський король довірив своє здоров’я. Учнем Дрогобича був Микола Коперник. На думку дослідників, скоріше за все, саме вчитель підказав йому ідею геліоцентричної будови Сонячної системи.

Юрій Дрогобич

* * *

На XV–XVII століття припадає наукова діяльність таких провідних мовознавців, як Л. Зизаній, П. Беринда, та М. Смотрицький.

* * *

Ще у Київській Русі багато уваги приділялося огляду історичних подій. Найвідомішими пам’ятками древньої історії є літописи «Повість минулих літ», Галицько-Волинський літопис, а також «Слово о полку Ігоревім».

* * *

Історія українських земель висвітлюється також у літописах XV – першої половини XVII століть: Короткому Київському, Густинському, Львівському, Межигірському. Та тільки у кінці XVIIІ століття невідомий автор здійснив першу спробу систематизувати викладення історії України у книзі «Історія Русів».

* * *

Створення першого шкільного підручника – «Синопсису» (це був нарис з історії України) – пов’язане з іменем ректора Київської академії Інокентія Гізеля (1600–1683).

* * *

Значну увагу питанням історії України приділяв відомий історик, етнограф та письменник М. Костомаров (1817–1885). Він був автором історичних досліджень «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа». Костомаров лишив велику кількість життєписів відомих історичних діячів, написаних жваво та захоплююче, та сам він вважав найважливішою працею свого життя життєпис гетьмана Хмельницького.

Микола Костомаров

* * *

Провідний діяч української культури, композитор та письменник Микола Аркас (1853–1909) створив популярну і досі «Історію України-Русі». Її було надруковано нечуваним раніше для такого роду видань семитисячним накладом, який розійшовся протягом кількох місяців.

* * *

У ХІХ столітті історична наука збагатилася дослідженнями М. Максимовича, М. Драгоманова, О. Єфіменко та Д. Багалія. Особлива заслуга у розвитку української історії належить М. Драгоманову, якого сучасники називали «апостолом правди та науки». Заснувавши у Женеві Вільну українську друкарню, він видавав журнал «Громада», в якому проголошував справді революційні думки і привертав увагу Європи до проблем українського життя.

Михайло Драгоманов

* * *

Професор Харківського університету Олександра Єфименко (1848–1918) стала першою жінкою у нашій країні, котра отримала ступінь почесного доктора історії. Ця росіянка, що вийшла заміж за висланого українця, пронесла почуття любові до української землі крізь усе життя. Завдяки її науковим працям («Південна Русь», «Історія українського народу», «З історії боротьби малоруського народу з поляками») заповнилося багато малодосліджених сторінок історії України. Єфименко була сповнена творчих задумів, однак збутися їм не судилося. Події Громадянської війни не оминули того далекого хутору на Харківщині, де вона жила. У грудні 1918 року петлюрівці, що напали на нього, вбили «двох поміщиць» – Олександру Яківну та її доньку, молоду поетесу Тетяну.

* * *

Нелегкою була доля й іншого відомого історика – Наталі Полонської-Василенко (1884–1973). Її ім’я, як і близько 200 наукових праць, довго лишалися в Україні під забороною: вона була дружиною «ворога народу», засудженого більшовиками академіка М. Василенка, працювала у наукових організаціях окупованого фашистами Києва. Про її заслуги як ученого заговорили тільки у 1990-х роках, коли побачила світ написана нею ще у 1960-х «Історія України». Особливе місце у ній відведене життєписам відомих українок.

* * *

Михайло Грушевський (1866–1934) відомий не тільки як історик, але і як письменник, публіцист, літературознавець, а також державний діяч, який