Читати книгу - "Числа Харона"

185
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 65
Перейти на сторінку:
alt="" src="images/i_018.png"/>

Чи ці літери щось означають? Як їх розставити, щоб це мало сенс? — Попельський витер піт із чола, бо помітив, що його слухачі починають трохи нетерпеливитися. — Уявіть собі, панове, набір літер «єпежуєси». Скільки довелося б мізкувати знавцеві польської мови, аби скласти з них речення «У Єжи є пес». А я знаю гебрайську непогано, проте набагато гірше, ніж греку, а про латину, німецьку чи рідну польську я взагалі мовчу. Єдине, що вмію, це перекласти біблійний текст зі словником і граматикою! Отож, я не зміг би впоратися зі змістовним розташуванням позначених літер. Це справжній ребус для знавця гебрайської! Де такого взяти? Мені відразу спало на думку одне ім’я... Ім’я людини, з якою я зіграв не одну шахову партію в клубі «Фойє», і з ким не раз і не двічі дискутував на лінгвістичні теми. Видатний шахіст і шарадист... Ви зрозуміли, кого я маю на увазі?

— Так, — буркнув Герман Кацнельсон. — Старий, мудрий єврей...

— Саме так, панове, — Попельський повторював ці слова, мов у трансі, — рабин Пінхас Шацкер не лише знавець гебрайської, він майстерно розв’язує головоломки. Я не помилився... Мій давній шаховий суперник протягом години склав із цих одинадцяти літер [בבװײללדחכ] з матриці Люби Байдик такі слова:

Учений гебраїст розшифрував ім’я та прізвище жертви та знаряддя злочину, яким її було вбито.

— А «хвороба»? — запитав Заремба.

— Про це трохи згодом, — Попельський перевів подих. — Ненабагато більше часу знадобилося Шацкерові, щоб розкодувати прізвище жертви й знаряддя вбивства, розташувавши відповідно літери [אײללחחבדגוהכ] з матриці Лії Кох. Ось, що вийшло в рабина:

Знову маємо ім’я та прізвище й знаряддя вбивства. Як ви пам’ятаєте, Лію Кох задушили мотузкою, прив’язаною до її зап’ясть. Мотузка була примоцована так хитро, що чим сильніше смикалася жертва, тим міцніше затискалася петля на її шиї. Отож, знаряддя вбивства, це не що інше, як «мотузка» й «рука». В обох випадках маємо прізвища й знаряддя вбивства. Залишається пояснити слова «хвороба» в матриці Байдик та «нахабство» в матриці Кох.

Неуважність слухачів миттєво зникла. Присутні втупилися в Попельського так пильно, що якби в них були телекінетичні здібності, то певне втиснули б його в картину, що висіла за його спиною, на якій Йосип і Марія перевозили малого Ісусика човном через озеро.

— На мою думку, ці слова пояснюють причину вбивства однієї й іншої жінки. Ворожка загинула, бо мала венеричну хворобу, повія — бо була нахабна й зарозуміла. Атож, панове, наш злочинець не лише гебраїст і математик, він ще й мораліст, виправляє світ, усуваючи осіб із певними моральними вадами, осіб хворих і пихатих...

— Одна з них була сифілітичкою, — Коцовський зім’яв у попільничці сигарету, яка перетворилася на купку попелу, — інша — зарозумілою, тупою повією. Якби ми знали риси наступної жертви! — Він із відчаєм глянув на стелю. — Може, вона розпусна, або несправедлива чи брехлива... Який у неї недолік? На жаль, попри блискучий аналіз пана Попельського нам це невідомо й ми не дізнаємося нічого, доки не з’явиться черговий труп, а з ним новий лист. Тоді й знайдемо особливі точки наступної матриці, які є добутком координат... А труп десь собі гнитиме...

— Тим більше, що обидва вчителі математики, яких ми знайшли на Задвужанській, — Грабський підхопив начальникові слова й собі глянув на стелю, — це фальшивий слід. У них беззаперечне алібі...

— Як ви їх шукали? — поцікавився Попельський.

— Опитали всіх дорослих чоловіків, які мешкають на цій вулиці, — пояснив Заремба. — Спершу відокремили людей з освітою від неосвічених. Тоді приходили до перших і оглядали помешкання, шукаючи математичних книжок або нотаток. Знайшли двох добродіїв. Обидва — вчителі в загальноосвітніх школах. Обидва мали алібі, яке ми перевірили. Немає причин їх підозрювати...

— Якби ми знали наступну матрицю, — голосно роздумував Коцовський, не звертаючи уваги на висновки свого підлеглого, — ми могли б захистити людину, чиє ім’я зашифроване цими гебрайськими літерами...

— Ні, — перебив його Попельський, — спершу ми виставили б її як принаду...

— Ви що, здуріли? — Коцовський підвівся з-за столу й гримнув по ньому кулаками. — Ви що, жартуєте? Що це за методи? Яку принаду? Ми поліція, а не бандити, які ладні ризикувати життям порядних громадян! Нагадую: ви лише експерт, щоправда, хороший експерт, але від поліційної роботи тримайтеся подалі!

— Пане начальнику, — засичав Попельський, — я ще не закінчив говорити. Мені відомо, як знайти наступну жертву.

II

— Ви все сказали, любий пане? — запитав Коцовський.

Питання було зайвим, бо все вказувало на те, що десятихвилинне пояснення завершено — доповідач важко відсапувався, покинувши під дошкою указку, а тоді закасав рукави сорочки й сів біля столу.

— Так, я закінчив.

Попельський збрехав. Він не сказав усього. Терпляче чекав хвилини, коли можна буде продемонструвати найважливіший аргумент, підказаний нині рабином Шацкером. Спокійно очікував миті, коли роз’юшений начальник нарешті накричиться й викине із себе всю лють, про яку свідчило оте звертання «любий пане», коли чітко скаже, що його припущення — це божевільна маячня, а тоді подивиться на підлеглих переможним поглядом, сподіваючись схвалення. І тоді він, Попельський, завдасть останнього удару, глузливо розсміється шефові в обличчя, а потім підстрибом, як юний герой, помчить до помешкання Шанявського, де на нього чекатиме молода коханка з алебастровою шкірою й набубнявілими грудьми. І тоді відтворить тріумф над Коцовським у любовній пантомімі, насолоджуючись пружністю своїх м’язів і податливістю жіночого тіла. А потому засне міцним сном звитяжця на гладенькому білому животі коханої.

— Любий пане, я здогадуюся, що цей напис, про який ви ще нічого не сказали, — Коцовський кивнув на дошку, — показує, що ми отримаємо число 68, коли полічимо всі гебрайські приголосні в прізвищах жертв.

Крім того, ви стверджуєте, що вбивця обирає свої жертви, керуючись цим числом в їхніх прізвищах та якоюсь вадою характеру, наприклад: неохайністю, хворобою і так далі. Якщо погоджуватися з вашою експертизою, pardon, радше експертизою рабина Шацкера...

— Перепрошую, пане начальнику, — утрутився Кацнельсон, — матриці й координати значущих літер відкрив комісар Попельський, а не рабин...

— О так, справді, прошу пробачення, — начальник схилився перед Попельським у блазенському поклоні, а тоді розгнівано глянув на молодого аспіранта. — Нагадую вам, що пана експерта вже було позбавлено поліційного звання!

1 ... 38 39 40 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Числа Харона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Числа Харона"