Читати книгу - "Нетопир"

людожерів чому не знищили?

— В Австралії до крокодилів ставлення, як до автокатастроф. Ну майже. Якщо ти проклав дорогу, будь готовий, що хтось на ній загине, хіба ж не так? І з крокодилами те ж саме. Вони просто їдять людей.

Харрі пересмикнуло. Матильда знову заплющила очі — так самісінько, як і на «порші» ховаються фари. І найменші жмури на воді не виказували двох тонн м’язів, зубів і злості, прихованих у цій колоді.

— Ходім далі, — запропонував Харрі.

— А ось і містер Бін, — ліхтарик Бірґіти вказав на пласку буру рибину. — Вайло-скат — так ми в барі називаємо Алекса, того, якого Інґер прозвала містером Біном.

— А чому «скат»?

— Не знаю. Коли я влаштувалася на роботу, його так уже називали.

— Мгу, ну й кличка. Ця риба полюбляє лежати на дні?

— Так, і тому, коли ти купаєшся, треба бути обережнішим. Він дуже отруйний і випускає отруту, як тільки на нього наступиш.

Крученими сходами вони спустилися до резервуарів.

— Узагалі резервуари — не зовсім акваріуми. Це просто відгороджений шматок затоки Порт-Джексон, — сказала Бірґіта.

Із стелі зеленуватими хвилями струміло тьмяне світло. Хвилясті смужки ковзали по обличчю й тілу Бірґіти, і Харрі здавалося, що вони стоять під світляною кулею на дискотеці. Бірґіта спрямувала ліхтарик угору — і лише тут Харрі зрозумів, що вода скрізь. Вони просто в скляному тунелі в морі, а світло йде зовні, фільтруючись крізь товщу води. Поруч майнула велика тінь, і Харрі здригнувся від несподіванки. Бірґіта тихо засміялася і посвітила ліхтариком на величезного довгохвостого ската, що пропливав мимо.

— Mobulidae,[57] — сказала вона. — Морський диявол.

— Такий величезний! — прошепотів Харрі.

Весь скат був однією великою хвилею, і Харрі від його вигляду почало хилити в сон. Скат повернувся, махнув на прощання хвостом і чорною примарою зник у темряві підводного світу.

Вони всілися просто долі, Бірґіта дістала з рюкзака ковдру, два келихи, стеаринову свічку і пляшку червоного вина без етикетки. Дарунок від друга з виноробні в Хантер-Веллі, пояснила вона, витягуючи корок. Потім вони лежали поруч на ковдрі і дивились у воду над головою.

Здавалося, світ вивернули догори сподом. У морі, як у небі, пурхали риби всіх кольорів веселки та інші химерні істоти, що ніби вирвалися з чиєїсь фантазії. Просто над ними, перебираючи тонкими тремтливими плавниками, завмерла блискуча синя риба з округлою здивованою мордою.

— Хіба не прекрасно без поспіху спостерігати їхнє життя? — шепнула Бірґіта. — Відчуваєш, як вони зупиняють час? — Вона поклала Харрі на горло холодну долоню. — Відчуваєш, як перестає битися твоє серце?

Харрі проковтнув слину.

— Я б не проти, аби час уповільнився. Зараз, — сказав він. — На кілька днів.

Бірґіта стисла його горло:

— Не говори про це.

— Іноді я думаю: «А ти не такий вже й дурень, Харрі». Наприклад, я помітив, що Ендрю говорив про аборигенів «вони» — завжди в третій особі. Отже багато що про нього я знав і до того, як Тувумба розповів мені подробиці його життя. Я майже напевно знав, що Ендрю виріс не серед «своїх», що він не належить якомусь місцю, а розглядає речі ніби збоку. Як ми зараз — лежимо і дивимося на світ, самі не беручи в ньому участі. А після розмови з Тувумбою я зрозумів ще, що від природи Ендрю не було дано гордості за свій народ. І він намагається сам її створити. Спочатку я вирішив, ніби йому соромно за своїх братів, а тепер зрозумів — соромно йому за самого себе.

Бірґіта щось буркнула. Харрі вів далі:

— Іноді я думаю, що щось знаю. А наступної миті знову виявляюся викинутим у гігантську плутанину. Я не люблю плутатися, просто не терплю. Тому краще б я або взагалі не помічав деталей, або ж умів складати їх в осмислену картину.

Він повернувся до Бірґіти й уткнувся в її волосся.

— Шкода, що Бог дає людині так багато сприймати і так мало розуміти. — Він постарався вловити знайомий запах її волосся, але, мабуть, уже забув його.

— І що ж ти бачиш? — запитала вона.

— Що всі намагаються мені на щось указати.

— На що ж?

— Не розумію. Знаєш, як жінки — розповідають історії, які насправді про щось інше. І ясно ж, що читати треба між рядків. А я не вмію. Чому ви, жінки, не говорите просто і прямо? Ви переоцінюєте можливості чоловіків!

— Тепер я винна? — розсміялася Бірґіта і вдарила його.

Перекоти відлуння рознеслися підводним тунелем.

— Тсс, не розбуди Морського жаха, — сказав Харрі.

Бірґіта не відразу звернула увагу на те, що Харрі навіть не торкнувся вина.

— Але ж келишок не завадить? — здивувалась вона.

— Ні, — відповів Харрі. — Завадить. — Він з посмішкою пригорнув її до себе. — Але не будемо про це.

Він поцілував її, і Бірґіта затамувала віддих, ніби цього поцілунку чекала все життя.

Харрі прокинувся і здригнувся. Свічка догоріла, було темно, як у безодні. Він не знав, звідки раніше струміло зеленувате світло — від місяця чи від міських вогнів, — але тепер не було і його. Та Харрі пойняло якесь дивне відчуття. Він намацав поряд з Бірґітою ліхтарик і увімкнув його. Бірґіта лежала, загорнувшись у свою половину вовняної ковдри, роздягнена і задоволена. Харрі спрямував світло на скляну стіну.

Спочатку він подумав, що бачить власне віддзеркалення, але коли очі звиклися, серце Харрі шалено закалатало і завмерло. На нього холодними, безжиттєвими очима дивився Морський жах. Харрі видихнув, і його дихання застигло на склі перед блідою і мокрою примарою потопельника, такою великою, що здавалося, він заповнює собою все. Зуби ніби намалювала дитина: нерівна лінія абияк понатиканих хижих білих трикутних іклів.

Потім він повільно поплив нагору, але очі його були прикуті до Харрі ненавистю. І цьому мертвому білому тілу не було кінця.

— То завтра ти їдеш?

— Так точно. — Харрі тримав у руках чашку кави і не знав, що з нею робити.

Маккормак підвівся з-за столу і почав походжати перед вікном.

— Так ти вважаєш, до розгадки недалеко? Гадаєш, тут орудує психопат, безликий убивця, який убиває, підкоряючись раптовому пориву, і не залишає слідів? І нам просто треба чекати, коли він іншим разом зволить припуститися помилки?

— Я цього не говорив, сер. Я просто вважаю, що більше вам нічим допомогти не зможу. До того ж телефонували з Осло — я потрібний там.

— Чудово, Ховлі. Я передам їм, що тут ти себе виявив добре. Тебе ж там вирішили підвищити по службі?

— Мені поки про