Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Сайкс до Со Лая, — з вами все о’к?»

«Це ти… ви, мем?»

«Все добре?»

«Контролюю ситуацію. Але я не очікував, мем, що вони такі… невидимі».

«Це не важливо, Co. „Павуки“ їх бачать. Важливо інше. Треба негайно змінити тактичну схему, бо „павуки“ от-от поспалюють усіх чулімб».

«Сітку вони розгорнули. Але чулімби хитрі, здається, вони її обійшли і напали на морліфів».

«Так зроби ж щось!»

Ще одна сіра тінь з’явилась біля підніжжя двометрового кам’яного «суцвіття». Тепер Сайкс побачила супротивника, але не очима, а внутрішнім зором Знаючої. Двометрова броньована сколопендра підняла передні сегменти свого гнучкого тіла, немов кобра, що готується до стрибка. На її пласкій «голові» дрібно ворушились чи то ріжки, чи то куці антени. Вздовж панцира сколопендри пробігли червонуваті вогники, і Сайкс ледь не втратила свідомості від страшного головного болю. Телепатичне бачення Знаючої щезло. Цієї миті кіборг накинув на чулімбу сітку. З її вузлів почав виділятись присипляючий газ. Чулімба судомно рвонула сітку, але тартанове мотуззя витримало. Маскування наче сповзло з тіла сколопендри, і Сайкс змогла впевнитись, що чужа істота виглядає достеменно так, як вона її побачила зором Знаючої. Маніпулятори «павука» схопили ксеноморфа за наростні головного сегмента. Ще кілька секунд тривала нерівна боротьба, а потім чулімба завмерла.

«Трьох зловили, шістьох спалили, решта втекли», — почула вона лаконічну мисленневу доповідь Со Лая.

«У нас є втрати?»

«Ксеноморфи повбивали морліфів. А ще Фалькові доведеться вертатись у забльованому шоломі».

23

Околиці дослідницької станції «Пост Лефора»,

південніше цирку Мефістофель, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

15 пентарія 417 року Ери Відновлення.

Патрульний дискоїд приаврелився точно у центрі ґрунтового майданчика, поряд з іржавими залишками великої сітчастої конструкції. Маккосліб і Палангус у супроводі охоронців вийшли з літального апарата і рушили до найближчого пагорба. З нього відкривалась широка панорама південної частини червонувато-сірих кільцевих гір, що оточували метеоритний цирк Мефістофель.

— Історичне місце, — повідомила Палангус. — Тут загін мисливців під орудою командора Лефора знищив більш як двісті адельм. Це був перший великий похід адельм на південь.

— Двісті… А скільки їх тоді всього було?

— Кілька тисяч. Більшість із колоністів навіть не здогадується, що адельми можуть збиратись у такі армії.

— Цілком правильно, а то б вони у штани наклали, — Маккосліб спрямував бінокль до гірських схилів. — А туди люди не ходять?

— Там уже починається аномальна зона. Он, бачите ту скелю, подібну до морліф’ячого ікла?

— Так, бачу. Десь кілометри три звідси.

— Маєте рацію, генерале. Ось цю скелю ми й вважаємо тутешнім кордоном аномальної зони.

— Ви колись були в аномальній зоні?

— Ні, генерале, але я бачила тих, хто там був. У найлегших випадках їх до смерті переслідують галюцинації, а у важчих постраждалі взагалі неконтактні. Виють, ревуть, б’ють головами у стіни. Психозонди показують невідворотну руйнацію особистості.

— А це що за сітки? — Керівник кризової служби кивнув на іржаву конструкцію.

— Це залишки «Великої стіни», яку будували за доби Туре Шактірі Першого. Планувалось повністю оточити цирк силовими бар’єрами. <

— Не вийшло?

— «Стіна» виявилась неефективною. Ксеноморфи швидко навчились її долати. Потім конструкції частково розібрали.

— Генерале, — звернувся до Ланса охоронець, — тут стає небезпечно. ГРЛ фіксує підземну активність ксеноформ.

— Добре, вертаймося, — Маккосліб неквапом рушив до дискоїда. Він потроху звикав до авреліанського тяжіння, але суглоби і м’язи все ще відкликались болем на кожне зусилля.

— Прошу вибачення, генерале, дозвольте вас запитати? — озвалась до нього Палангус.

— Дозволяю, полковник.

— Кажуть, що ваша дружина була присутня під час знаменитого бою Тени Ферфакс із клонкою Бургою.

— Той бій уже став знаменитим?

— Так, генерале. Тена увійшла в легенду. Запис бою є одним із хітів в авреліанських соцмережах. Я особисто знаю з десяток офіцерів Кризової служби, які зберігають цей запис у колекційних файлах комунікаторів. До речі, Тена й перед тим користувалась популярністю в Охоронних силах.

— Вона була красивою дівчиною.

— І добрим бійцем. Вона ще п’ятнадцятирічною вигравала дорослі змагання.

— Ви також брали участь у подібних поєдинках?

— Так, генерале. Я боєць. Але проти бойових клонів я не виходжу.

— А проти Тени виходили?

— Двічі. Й вона двічі перемагала.

— Достойний суперник. Мені її шкода… Й про що ж ви хотіли мене запитати?

— Кажуть, що намісниця Унно наказала клонці вбити Тену через те, що та образила вашу дружину. Це правда?

— Я чув іншу версію. Тена забагато знала.

— Вам це дружина сказала?

— Я на допиті?

«Чорна пантера» не встигла відповісти. За кілька кроків від них ґрунт злетів у повітря, немов від вибуху. Лискуче тіло авреліанського ківсяка[34] блискавкою промайнуло повз Маккосліба, клацнули серповидні мандибули монстра, і Чайдра заточилась.

Охоронці зреагували миттєво. Холодні спалахи плаганів спопелили плоть поліподи. Але для полковника Палангус все було скінчено.

— Генерале, вам не обов’язково самому виконувати цю скорботну місію, — порадив голос Наваріна, що виник у комунікаторі Ланса. Він якраз повертався до столиці. Патрульний дискоїд летів на південь з максимальною для цього літального апарата швидкістю.

— Якщо мій штаб-офіцер загинув у мене на очах, то я вважаю за свій обов’язок особисто вибачитись перед рідними загиблої.

— Можливо, ви й праві, друже мій, — сказав міністр і розірвав контакт.

— Вже з’ясували, де зараз донька загиблої Чайдри Палангус? — запитав Маккосліб у ад’ютанта.

— Так, сір, вона працює в Астері, в Коледжі імені Цао Цинлю.

«Коледж імені Цао Цинлю? — ця назва здалась Лансу знайомою. — Звісно, — згадав він. — Це ж коледж стюардів компанії „Елмар Астролайнік“».

Ранком його ознайомили з інформацією, що столичний підрозділ Джи Тау навіщось організував запрошення до цього навчального закладу коханки Пели Махоніко, якоїсь молодої переселенки з Альфи. Темна історія, дотична до терористки Шерми й тої клятої «теми 88», яка поклала край його імперській кар’єрі. Агенти Кризової служби зацікавились дивним запрошенням після того, як на викладацькій нараді хтось із керівників коледжу необережно висловив своє обурення тим, яке свавілля чинять імперські спецслужби на самоврядній планеті, змушуючи приймати до пристойного навчального закладу якусь задрипану переселенку.

«Й за одним разом подивимось на цей пристойний навчальний заклад», — вирішив Ланс.

На дискоїдному терміналі, що його Коледж імені Цао Цинлю ділив іще з кількома сусідами по офісному центру, генерал-полковника Маккосліба зустрів ректор.

— Найга Палангус, сір, уже знає про загибель матері, — поспішив інформувати високого гостя ректор.

— Знайдіть приміщення, де ми з леді Палангус змогли б поспілкуватись без зайвих свідків.

— У нас немає «червоної зони», ви ж розумієте, ми лише коледж. Але я можу надати для вашої бесіди свій кабінет, — запропонував ректор. — Там є системи, які перешкоджають прослуховуванню.

— Добре, ходімо, — погодився Маккосліб. Він не планував