Читати книгу - "Далекий простір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми позбавлені цих гіпотетичних почуттів – хвилювання, коли ми залишаємося без одягу, гами відчувань, яку називають соромом. Якщо я їх, слідом за автором стародавнього рукопису, просто вигадав, – хай так, я тільки зітхну спокійно. Але, відповідно до основної концепції книги, я продовжую-таки знову і знову стверджувати: світ наших почуттів не єдино можливий. Ми могли б (можемо?) бути багатшими, можемо і повинні сумувати за нездійсненною частиною нашої природи. Ми і є ця природа, хай і обмежена в своїх проявах. Все, що я хотів сказати, вміщається в цій фразі: ми є більше, ніж ми є.
Операція
– Ви не ступите й кроку, як одразу будете спіймані. – Ширп тримав Габра за рукав, наблизивши до нього бліде невиразне обличчя. – Усі служби приведені до готовності. Якщо вже вони запустили машину, то не заспокояться, поки справу не буде зроблено. Вирішуйте.
– Окc знає про цю розмову? – запитав Габр, спиною відчуваючи холодну поверхню металу.
– Так.
Вони стояли в якомусь глухому куті між двох будинків.
– Як ви мене знайшли?
– Яка вам різниця? – відповів питанням на питання Ширп. – Минулого разу це було зробити легше.
– Я втік від людей у шоломах.
– Я знаю. Ось що, – він поклав йому руку на плече, – зараз ми прошмигнемо в Центральний Ліфтарій і піднімемося у відсік Електронного Квадрату.
– Це хіба поруч? – здивувався Габр.
– Так. Для центральних ліфтів усе близько: вони йдуть по косій. За годину все буде скінчено, ясно? Ну ж бо, наважуйтеся. Квадрат оточений. Ви звідси не вирветеся. Без мене.
– Я вам не вірю.
– Ходімо.
Він потягнув його за рукав. За рогом будинку відкривався вид на бульвар. По всій довжині контрольної доріжки стояв ланцюг людей у навушниках.
– А тепер сюди, – прошепотів Ширп.
Вони повернулися до того будинку і обійшли його зліва.
– Ходімо.
Ширп ішов попереду, прислухаючись до кроків Габра. Обійшовши ще якісь будівлі, вони вийшли до протилежної сторони квадрату.
– Ну, – промовив Ширп. – У вас же є очі. Дивіться.
Уздовж доріжки вишикувалася довга шеренга озброєних істот.
– Тепер це вже кінець, ви зрозуміли? Тепер ви вже не зможете стрибнути в магніт-блок.
– Звідки ви все це…
– Послухай, хлопче, – сказав Ширп. – Ми не діти. У нас кругом свої люди. У Міністерстві контролю, в спецчастинах. Ми знаємо про все, що вони задумують. Я тобі гарантую: ти вийдеш звідси тільки мертвий або сліпий. Помилки вони не повторять. Ну?
– І що я повинен зробити?
– Годі! – Ширп боляче смикнув його за руку. – Я не для того прийшов сюди, щоби клеїти дурника з тобою. Ось блок, за півгодини ми будемо в Центральному Управлінні, і ти його заміниш.
– Ні!
– Ти заміниш його! Дурню, ти будеш вільний. Вільний, зрозумів? Через годину для тебе все скінчиться.
– Ви вб’єте мене.
– Що?
Ширп зареготав.
– Якого біса нам треба тебе вбивати? Іди на всі чотири. Ми доставимо тебе до моря, подалі звідси. Іди куди хочеш, якщо не побажаєш залишатися з нами.
– А що ви будете робити? – запитав Габр.
– Ми? Ми будемо святкувати перемогу.
– А потім?
– І потім будемо святкувати. Ну, ходімо. Чекати більше не можна. Через півгодини буде пізно. Ми повинні встигнути до Центрального Ліфтарію.
– А де ви працюєте?
– В ЦЕУ, хлопче. Я тебе проведу через пропускний пункт.
– І що ви скажете?
– Я нічого не скажу. Там чергує людина, яка тебе пропустить, ясно?
– А акустичний контроль?
– Все продумано. Хлопче, не тягни гуму. Окс уже привів до готовності війська.
– Війська?
– Так, свої війська. Все готово, хлопче. Ти не можеш відкрутитися. Ти не можеш нас підвести.
– Але я…
– Ти не можеш відкрутитися, ти загнаний. Тебе загнали в кут, ти зрозумів? Твій опір безглуздий. Не ти, так інший, не в цьому, то в іншому численні зробить що потрібно. Ти тільки через дурощі загубиш себе, своє життя – ото й усе. Ну, підеш ти?!
Ширп схопив його за руку, потягнув за собою. Габр ішов за ним, приголомшений раптовістю того, що відбувалося. Він не сподівався зустріти цю людину, опинитися притиснутим до стіни, коли здавалося, що Окс уже забув про нього.
Ліфтарій зяяв темним входом у центрі бульвару. Патруль із кількох людей охороняв його.
– Хто? – запитав крайній у ковпаку, піймавши на індикаторі їхні фігури.
– Старший інспектор Центрального Електронного Управління, – відповів Ширп і вклав до простягнутої руки невелику пластинку. Черговий патруля встромив її в отвір переносного радіометра, почекав, поки проступить під пальцями інформація.
– Будь ласка, шановний Ширп, – протягнув він платівку. – А це хто?
– Інспектор Центрального Електронного Управління.
Ширп простягнув другу платівку. Черговий патруля ввіткнув її в радіометр.
– Будь ласка, шановний Ганк.
Габр прийняв від нього пластинку.
– Ми ловимо злочинця, – сказав черговий патруля. – Тому, вибачте, змушені перевіряти документи в усіх. На все добре, шановний старший інспекторе.
Вони пройшли всередину Центрального Ліфтарію, зайшли до кабінки.
– А якщо там, у Залі, вони виявлять мене? – прошепотів Габр, коли ліфт смикнувся і поплив діагонально вгору.
– Це неможливо, – голосно промовив Ширп. – І взагалі, тут нема чого шепотіти. У центральних ліфтах неможливе прослуховування.
– Чому неможливе?
– Звичайний прокол, – посміхнувся Ширп. – Вони так контролюють підступи до входу і сам вхід, що не вважали за потрібне ставити контролери у самих коридорах і в Залі. Ти не переживай, хлопче, з очима там нема що робити. Ех, були б у мене очі…
Його голос затремтів і стих.
Ліфт летів, набираючи швидкість, проходячи квадрати по діагоналі.
– Ти єдиний зрячий – запам’ятай це, – зауважив Ширп. – Вони всі безсилі проти зрячого. Тому вони так ненавидять нас.
– Ви теж бачили?
– Так, хлопче.
Якийсь час вони летіли мовчки.
– Слухай тепер уважно, – промовив Ширп. – Ти пам’ятаєш інструкцію Окса? Пам’ятаєш, чого тебе вчили? У коридорі вісім чергових. Твоє завдання – пройти повз них, не звернувши на себе уваги.
– Окс мені казав…
– Не наближайся більше ніж на два кроки. Коридор широкий, і тобі нічого не варто вибрати момент. Вони ходять туди-сюди, кожен на своїй ділянці. Притиснися до стінки і вичікуй. У крайньому разі, якщо будеш помічений, даси пропускну картку. Але це небажано.
– Чому?
– Є певний ризик. Краще пройти непоміченим.
Ліфт зупинився, і вони вийшли. Перед очима Габра, наприкінці величезної площі, яку потрібно було перетнути, височіла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.