Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

кінця 1970-х — початку 1980-х років, Ліза Едельстін поклала на себе ще одну місію. Вона увійшла до числа активних захисників прав сексуальних меншин, так званих ЛГБТ (LGBT) — лесбіянки, геї, бісексуали, трансвестити. Нічого дивного, що першою її роллю стала роль у мюзиклі «Зарази мене» (Positive Me), де вона зіграла дівчину, яка мала так звану презервативофобію (боялася користуватися презервативами). Мюзикл був присвячений боротьбі зі СНІДом, про епідемію якого заговорили на початку 1980-х років; Ліза сама написала сценарій і здійснила постановку.

Саме тоді хворобу перейменували з так званого раку гомосексуалістів на СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Довкола неї зчинили багато галасу, але корисної інформації не було жодної. В арсеналі медиків не було ліків, які б допомогли хворим вижити. Діагноз «СНІД» автоматично означав смертний вирок. Люди йшли на крайні заходи: зводили рахунки з життям, аби не бути тягарем для сім’ї. Едельстін не могла залишитися осторонь. «Я стала волонтером «Gay Men’s Health Crisis» (GMHC), — говорить вона. — Центр потребував людей, про нову хворобу було дуже мало інформації. Деякі медсестри щиро вважали, що у хворих чума, і відмовлялися їх лікувати (до речі, СНІД називають не інакше, як чумою ХХ століття)». Активісти організації GMHC організували 27-годинний семінар, під час якого розповідали про цю хворобу — як можна заразитися, які симптоми хвороби, які існують ліки, в чому полягає проблема. Після таких тренінгів громадяни йшли з новими знаннями до хворих, розповідаючи їм, що таке ВІЛ/ СНІД і як можна жити з цією страшною хворобою.

Наприкінці 1980-х років актриса переїздить до Лос-Анджелеса, де починає зніматися в телесеріалах. Які — на превеликий жаль акторки! — не користувалися особливим успіхом. Той період свого творчого життя актриса називає не інакше, як прохідним. І воднораз відзначає, що це був час набуття досвіду. Але незабаром Едельстін почали траплятися ролі, які публіка не змогла залишити без уваги. Причому це були ролі представниць секс-меншин. Так, у драмі «Все відносно» (Relativity, 1996) вона виконала роль лесбійки. Інша роль, котра принесла Едельстін більшу, ба навіть скандальну популярність, — транссексуалка в серіалі про адвокатів «Еллі МакБіл» (Ally McBeal, 1997). Спочатку її героїня приходить до адвоката як клієнт, а пізніше заводить інтрижку з одним із центральних персонажів. Едельстін досі дуже жалкує про те, що багато її друзів-транссексуалів не дожили до цієї її ролі, тому головним завданням для неї було гідно зобразити такий суперечливий персонаж.

Едельстін у серіалi «Еллі МакБіл»

«Коли погоджуєшся грати лесбіянку, треба бути готовою до того, що всі подальші десять пропозицій — виконання ролі лесбіянок. Але це — проблема будь-якої ролі. Зараз пропозиції звучать приблизно так: «Ви чудово впораєтеся з цією роллю. Вона теж лікар!», — признається Едельстін, яка вже не лише грає доктора Лізу Кадді, але фактично стала нею. Хоча у той час чимало акторів та актрис боялися, що виконання ролей геїв створить їм непотрібну репутацію — їх асоціюватимуть із персонажами. Така фобія існує і тепер. Але Едельстін ці ролі здавалися чудовими. Проте актриса вважала, що для жінок грати лесбійок легше, ніж для чоловіків — зображувати геїв. Так вона вважає і зараз, навіть якщо це і змушує мужчин сумніватися в її сексуальній орієнтації. «Я гадаю, жінці завжди простіше грати лесбіянку, — говорить вона. — За моїми спостереженнями, чоловіки ставляться до одностатевого жіночого сексу досить терпимо. Адже сцена лесбійського кохання на екрані все одно означає показ оголеного жіночого тіла. А ось для хлопця грати гея набагато складніше, особливо якщо цей гей до всього ще й жінкоподібний, пасивний. Таким чином, акторові складно буде переконати всіх у своїй здатності виконувати згодом ролі чоловіків гетеросексуальної орієнтації. Зараз ситуація дещо змінилася».

Ліза Едельстін в ролі лесбіянки в серіалі «Все відносно»

Потім Едельстін почала зніматися у відомих фільмах зі знаменитими акторами. Її партнерами були Джек Ніколсон, Бен Стіллер, Мел Гібсон, Едді Мерфі, Гелен Гант, Едвард Нортон. Ліза зіграла у відомих фільмах, серед яких «Ліпше не буває» (As Good as It Gets, 1997), «Чого хочуть жінки» (What Women Want, 2000), «Не втрачаючи віри» (Keeping the Faith, 2000) та «Черговий тато» (Daddy Day Care, 2003). До «зоряної» ролі в «House M. D.» Ліза Едельстін встигла зіграти ще одного вигнанця — дівчину на виклик у серіалі «Західне крило» (West Wing, 1999–2006). «Я ніколи не була красунею — зіркою телевізійного шоу. Мені завжди діставалися ролі або іронічної найкращої подруги, або транссексуалки, або лесбіянки, або повії», — коментує Едельстін свою роботу до 2004 року, коли їй прислали сценарій перших серій «Доктора Хауса», в який вона тут-таки закохалася.

Ліза Едельстін — про Лізу Кадді

— Я ніколи не хотіла, та і Девід Шор теж, аби Кадді грала роль ворога. Дуже нудно і банально стояти і весь час відповідати «ні». Навіть коли від мене потрібно було за сценарієм сказати «ні», я робила це таким чином, що виходило «так». А потім, крок по кроку, серіал розвивався, і сценаристи дедалі більше про тебе дізнавалися, вдихаючи життя в твого персонажа. З часом довелося усвідомити, що це саме Кадді найняла Хауса на роботу Вона вірить у нього, але він із тих, кого завжди треба контролювати, проте з іншого боку — потрібно підтримувати його віру в те, що він справді геніальний, а це дуже важко робити, коли ти — його бос. Тому ти не можеш просто говорити йому «ні». І я (як Кадді) не можу говорити йому «ні», оскільки я йому дала цю роботу. Дала такому, яким він є. Я думаю, що вона є його великою шанувальницею.

— Думаю, Кадді подобається увага Хауса і його постійні кепкування. Вона однаково сильно захоплюється ним і ненавидить його. Але вона довіряє йому. Тобто вона розуміє, що він має на увазі, висловлюючись із приводу її товстої дупи або буферів: так він виявляє свою прихильність до неї.

— Поцілунок із Хаусом був дивним, тому що — окрім того, що я цілувалася з Г’ю Лорі, — цей поцілунок був народжений із болю. Я думаю, що для Хауса, який звик жити з болем, побачити Кадді, що переживає болюче розчарування, було своєрідним одкровенням.

Ліза в образі Кадді-стриптизерки — галюцинації хворого Хауса

— Якось я зайшла в крамницю, аби купити шкарпетки. Аж тут поруч намалювалася жінка, яка говорить мені: «Вау, ви дуже схожі на ту актрису з телесеріалу. Я маю на увазі: ви що, її сестра?» Я відповідаю: «Ой, ні. Це я». Вона продовжує: «Ви з Хауса?» Я — їй: