Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

— від 4—6 аршинів...

Кістяк зазвичай лежить на "материку" [19, с. 13].

І далі:

"У більшості випадків очевидно, що земля для насипу кургану бралася поруч...

У курганах майже завжди лежить один кістяк, але зустрічалися кургани, в яких лежали поруч два й три кістяки. Прикметно, що коли траплялися два кістяки, то один був чоловічий, а інший жіночий, або, що частіше, один жіночий, а інший дитячий...

У більшій частині курганів було вугілля...

У ногах небіжчика знаходили горщики... Черепки від горщиків зустрічалися набагато частіше в насипній землі курганів разом із вугіллям.

Моя курганна колекція містить чимало речей, що дають досить повне уявлення про предмети, які були у вжитку в курганного племені" [19, с. 14].

Не будемо докладно описувати речі, особливо прикраси, знайдені А. П. Богдановим у розкопаних курганах. Вони повністю тотожні речам, знайденим під час розкопок археологом О. С. Уваровим. Обидва вчені розкопували кургани одного племені.

Ми повинні розуміти, що, проводячи свої антропологічні дослідження, професор А. П. Богданов не міг не додати й своєї лепти, тобто "доважку брехні". Він же повинен був залишати своє "антропологічне вікно" для "ослов’янювання" фінського етносу. Що він і вчинив — таки оригінально. Послухаємо професора:

"Аналіз числових величин і їхніх співвідношень дає нам більш певну відповідь щодо форми черепа. Відомо, що професор А. Ретціус розділив черепи дихотомічно на доліхоцефальні (довгоголові) і брахіцефальні (круглоголові)" [19, с. 15].

При цьому А. Ретціус спирався на багато показників черепа, ключовим із яких був — "головний покажчик", тобто відношення поперечного діаметра голови до поздовжнього діаметра, помножене на 100.

Для брахіцефального черепа головний покажчик повинен бути більшим від 81.

Щоб якось скрасити дані таблиці вимірів мерянських черепів, професор А. П. Богданов увів свій особистий розподіл. розділивши людські черепи на 5 груп:

доліхоцефалія (головний покажчик) дорівнює 65—71,

суб-доліхоцефалія — (72—73),

ортоцефалія — (75—76),

суб-брахіцефалія — (77—80),

брахіцефалія — (81—85).

Своїм діям він дав таке пояснення:

"Мені здається, що ці п’ять груп значно різкіше визначають форму черепа й набагато органічніше розмежовують ряд черепів" [19. с. 16].

Природно, і в науці є можливість опиратися на виверти й махінації. Ми вже не раз бачили, як до подібних дій вдавалися московські вчені мужі. Застосувавши звичайні відсебеньки, професор А. П. Богданов збільшив кількість брахіцефальних черепів за рахунок зниження головного покажчика до 77. Однак навіть подібні відсебеньки професора не рятували загальну картину мерянських досліджень. Тому що в науці подібного розподілу не сприймали ні в XIX, ні у XX століттях.

Для порівняння й аналізу краніологічних вимірів черепів, проведених професорами А. П. Богдановим і Ф. К. Вовком, подамо зведені таблиці головного покажчика, характерні для фінського (московського) і слов’янського (українського) етносів. Звернімо увагу, що Ф. К. Вовк своїми вимірами охопив всю історичну територію проживання українського народу.

Доводжу до відома читачів, що краніологічні дослідження черепів курганного племені Московської губернії А. П. Богданов проводив за 60 показниками. Тобто була проведена колосальна робота з вивчення й виміру кожного черепа. Результати досліджень виявилися приголомшливими. Вони навіки поховали московську історичну вигадку про слов’янське походження Московії та московитів.

Не будемо втомлювати читачів поданням усіх характерних показників черепів московського курганного племені. У цьому немає необхідності, тому що вони відповідають головному покажчикові.

Отже, ось як виглядає зведена таблиця дослідження черепів з поховань Московської губернії, проведеного професором А. П. Богдановим, без запущеного ним "доважку брехні".

Таблиця наведена в скороченому варіанті. (Складена автором)

1. Доліхоцефалія: 108 черепів — 77,2%;

у т. ч. (чоловіків — 61),

(жінок — 47).

2. Мезоцефалія: 28 черепів — 20,0%;

у т. ч. (чоловіків — 10),

(жінок — 18).

3. Брахіцефалія: 4 черепи — 2,8%;

у т. ч. (чоловіків — 3),

(жінок — 1).

Разом: 140 черепів.

Як видно, кістяків, що належать до брахіцефальної групи, серед останків Московської губернії практично не виявлено. Тому що погрішність досліджень коливається в межах 3—5%, з огляду на випадкові елементи.

Середній антропологічний головний покажчик, згідно з дослідженнями професора А. П. Богданова, по окремих повітах Московської губернії був такий:

Московський повіт — 74,7 (доліхоцефалія);

Верейський повіт — 72,8 (доліхоцефалія);

Звенигородський повіт — 73,4 (доліхоцефалія);

Подольський повіт — 73,3 (доліхоцефалія);

Коломенський повіт — 75,0 (доліхоцефалія);

Рузський повіт — 73,4 (доліхоцефалія);

Бронницький повіт — 72,1 (доліхоцефалія);

Богородський повіт — 74,8 (доліхоцефалія) [19, с, 139; 158—165].

Ми упустили головний покажчик по Можайському повіту, бо із двох досліджених останків один був 1610 року поховання — періоду польської окупації Московії. Однак, що характерно: навіть у цьому випадку середній головний покажчик не виходить за межі доліхоцефалії.

Такі видатні антропологічні дослідження подарував світовій науці професор Московського університету А. П. Богданов. Можна погоджуватися або не погоджуватися з окремими умовиводами вченого, однак проти фактологічного матеріалу досліджень виступати даремно.

Антропологічна наука повністю спростувала московські міфи про слов’янське походження московитів. І в цьому випадку, як то кажуть, нічого не вдієш.

Не будемо повністю наводити матеріали досліджень професора Ф. К. Вовка і його колег (Лебедєва, Кондрашенка. Шульгіна, Руденка. Дібольда, Сахарова, Чикаленка, Крижанівського й інших). Подамо лише середній антропологічний головний покажчик українського (слов’янського) етносу по місцях їхнього концентрованого проживання:

Воронезькі українці — 83,0 (брахіцефалія);

Харківські українці — 83,4 (брахіцефалія);

Полтавські українці — 83,5 (брахіцефалія);

Київські українці — 84,4 (брахіцефалія);

Волинські українці — 82,1 (брахіцефалія);

Кубанські українці — 82,6 (брахіцефалія);

Таврійські українці — 84,5 (брахіцефалія);

Катеринославські українці — 83,5 (брахіцефалія);

Херсонські українці — 83,7 (брахіцефалія);

Подільські українці — 85,2 (брахіцефалія);

Галицькі українці — 84,4 (брахіцефалія);

Буковинські українці — 85,1 (брахіцефалія);

Закарпатські українці — 85,0 (брахіцефалія) [23. с. 22—25).

Весь український (слов’янський) народ належить винятково до брахіцефальної групи етносів. У той час як московити належать до доліхоцефальної групи. І цим фактом сказано все!

Хотілось би душі в рай, та гріхи не пускають.

Так антропологічна наука забила останній осиковий кілок у брехливу ідею про московське слов’янство.

* * *

Наприкінці першої частини книги спробуємо зробити короткі підсумки. Отже, в результаті вивчення великого фактологічного матеріалу про мерян (московитів) достовірно встановлено:

І. Усі стародавні історики, що писали про європейський Північний Схід, засвідчили факт проживання в межиріччі Оки і Волги фінських племен. Уже готський історик Йордан розповів про місця проживання в V—VI століттях мерян, мордви, весі й інших. Матеріал історика не викликає сумнівів і доступний дослідникам.

Про це ж у 922 році писав більш стисло посол Багдадського халіфату до царя Волзької Булгарії Алмуша знаменитий Ібн-Фадлан.

Наш геніальний предок Нестор назвав місця проживання в XI—XII століттях практично