Читати книгу - "Історія однієї істерії"

прилеглі околиці постелі. Дивно! Звідколи це Георгій почав самостійно прокидатися ранками? Зазвичай він довго сварився з будильником, збираючись поспати ще з півгодинки. І тільки моє активне втручання з допомогою запаху кави, який долинав із кухні, могло остаточно переконати детектива Собаневського, що час таки піднятися та взятись до щоденних обов’язків. Першою серед них була процедура поглинання сніданку. Цього разу Георгій зрадив усі свої звички. Будильник ще не дзеленчав, а Жорика вже не було. Я глянула на годинник. Нічого собі! Десята. Виходить, Жорик вимкнув будильника, щоб мене не будити… Підозріло.

— Агов, є хтось удома?!

— Нема, — відповів Георгій із коридору.

— А де ж ти тоді? — уже розплющучи обидва ока, поцікавилась я.

— Пішов у справах, незабаром буду.

— У яких таких справах?! — від обурення я прокинулась остаточно.

— Повернуся — розповім. Уже майже повернувся. Цілий ранок бігав по людях. Тепер ще тільки один дзвінок треба зробити… З поштамту, щоб наш номер телефону не світився.

— І що тоді?

— І все тоді. Справу про зникнення твоїх акторок можна буде вважати розкритою.

Не дивно, що Георгій ішов з дому потай. Моя цікавість його б не відпустила. Вона б викинула мене з ліжка, змусила за три секунди підготуватися до виходу, а перед тим ще й випитати в Жорика про заплановані заходи, щоб узяти в них участь.

Значна частина мене була навіть вдячна Георгію за можливість хоч трішки виспатися. Адже вчорашні посиденьки у водному ресторані плавно перетекли до нашого дому-офісу, переросли в бурхливі дебати й скінчилися тільки близько третьої по півночі. По тому ми з Георгієм ще довго дискутували на тему правильності його поводження з замовником. Я вважала, що Шумилов заслуговував на більш коректні звертання, Георгій кричав, що «видавець — не дівчинка, з якою потрібно панькатися, а мужик, якому, коли що, не сором і в пику дати!». На щастя, до мордобиття не дійшло. Навіть навпаки. Взаємна ворожість, у якій зрештою чесно зізнались обоє, була визнана неминучим, але кумедним додатком до заплутаної і без того справи. Встановлену так-сяк рівновагу в їхніх стосунках порушував тільки Георгій, кілька разів не на жарт ризикуючи знову скотитися до етапу первісних суперечок про те, чи будемо ми працювати над цією справою. Про це я й говорила о п’ятій ранку. Георгій засинав і відмовлявся. Через усе це можливість поспати довше, люб’язно надана мені Георгієм, не надто й засмучувала. Зрештою, все відоме він може дослівно переказати мені.

— Не йди! — закричала моя цікавість. — Не переживу, якщо ти негайно не розповіси, де був.

Георгій затримався з відповіддю, а я взялася винаходити страшні покарання, які застосую до нього в разі відмови.

— Змушу пилососити в суботу! — кровожерливо кричала я. — Повбиваю всі ігри в комп’ютері!

Подіяло. Георгій ввійшов у спальню.

— Ну гаразд. Так навіть цікавіше. Я тобі зараз розповім, у чому річ. Як завше, я мав рацію. Справа копійки не варта. До речі, про…

— Поснідаємо пізніше, — нервово перебила я. — Продовжуй про справу.

— А, ну, звісно. Останній штришок ти зробиш сама — подзвониш одній людині та поговориш із Ларисою особисто.

— Зі зниклою Ларисою?!

— А з якою ще? Вони навіть не взяли на себе праці відрекомендувати дівчину під іншим ім’ям. Куди тільки міліція дивиться? Нетями. Починаю приєднуватися до думки твоєї режисерки.

— Не ухиляйся від теми! — закричала я, відчуваючи, як відчайдушно застукотіло серце. — Хто «вони», кому «відрекомендувати»?

У глибині душі було трішечки шкода: моя перша самостійна справа розв’язалося практично без моєї допомоги.

— І не думай навіть ображатися! — вгадав мою реакцію Георгій. — По суті, справу розкрутила ти. Я лише співставив знайдені тобою факти й провів ряд заходів для підтвердження новонародженої гіпотези.

Я гордовито звела підборіддя. Потім пригадала, що це улюблений жест Жорикової манії величі, та засміялася. Знайшла кого наслідувати!

— Історія виявилася банальною і, на щастя, не настільки вже трагічною, — почав Георгій. — Якщо опустити всі сантименти, то… — Жорик раптом обірвав сам себе. — Ой, тобі так, напевно, буде нецікаво. Але я не вмію красиво говорити… Загалом, шмарклів нехай додає за смаком твоя уява.

— Не турбуйся, — ледь стримуючись, вичавила я з себе. — Ти, головне, розповідай. Не відволікайся…

— До речі, про смаки… Я сьогодні ще не снідав.

Усе зрозуміло: Жорикова шкідливість прокинулася години на дві раніше за свого власника. Ну, все, тепер від нього жодної зрозумілої відповіді не дочекаєшся. Хоча, власне, був у мене один стратегічний засіб. Щоправда, поки не випробуваний…

— Я теж, — якомога спокійніше промовила я. — Піду чого-небудь пошукаю в холодильнику.

— Там нічого нема. Я вже шукав, — Георгія насторожила моя несподівана капітуляція, але він залюбки підтримав тему їжі.

— У твоєму випадку чесніше сказати: «Я там шукав, тому нічого й нема». Вип’ємо кави, а там уже й Сестрицю привезуть. Вона посидить на телефоні, а я збігаю в магазин.

Я чарівно щебетала про буденні клопоти й не ставила жодного запитання. Георгій, звісно, сподівався помучити мене невиразними натяками замість відповідей і стрибками з теми на тему. Тому зараз він мав трохи розгублений вигляд. Я незворушно заходилася прибирати постіль і запихати наше відкидне ліжко в шафу. Спальня миттєво перетворилася на офіс.

— Ти пошту сьогодні дивився? — потай насолоджуючись ефектом, я спокійно рушила до комп’ютера. — Шумилов же повинен був надіслати докладний опис останніх трьох днів спільного життя з дочкою.

Свідчення клієнтів по інтернету були моїм ноу-хау. Я давно помітила, що коли людина щиро налаштована на допомогу слідству, то особистий контакт тільки заважає процесові опитування. У звичних умовах, наодинці з самими собою, опитувані мали можливість розслабитися. Матеріалізації спогадів це завжди було на користь. Факти й домисли, що чаїлися в найпотаємніших куточках пам’яті, куди більш охоче віддавалися комп’ютерові, аніж приватним детективам. «Розслабтеся, заспокойтесь і пишіть усе, що спаде на думку з приводу нашої справи, — наполегливо рекомендувала я. — При цьому переконайте свою свідомість, що ви ще тридцять разів будете