Читати книгу - "Степовий пірат"

радянською владою — збройного повстання у Східній Галичині й відокремлення її від Речі Посполитої. Звинувачуваним загрожує покарання до восьми років ув’язнення. Провідні євро-пейські анархісти — Себастьян Фор, Рудольф Рокер і Емма Ґольдман — надсилають польській владі ноту протесту. Діячі закликають пікетувати польські дипломатичні представниц-тва. Болгарські терористи погрожують напасти з бомбами на посольства.

Суд за головування судді Гжибовського починається 27 листопада 1923 року. Справа викликає неабияке зацікавлення громадськості, хоч і залишається дещо в тіні судового шляґера тих днів — процесу поручника Валерія Баґінського й підпоручника Антонія Вєчоркевіча. Офіцерів звинувачують у створенні терористичної організації, яка за вказівкою радянських служб використовувала бомби для замахів на цивільні й військові цілі. Справа є особливо голосною через те, що Баґінський — це нагороджений хрестом Virtuti Militari герой більшовицької війни. Провина офіцерів не викликає сумнівів, доказова база потужна, багато свідків дають свідчення проти них. Поважні газети й продажна бульварна преса щодня публікують розлогі звіти з процесу.

У день першого судового засідання Махна, у вівторок 27 листопада, на перших шпальтах газет переважають усе ж теми, пов’язані з фінансовою кризою. Широко коментують нараду міністра фінансів Владислава Кураського й віцепрем’єра Войцеха Корфанте у Спалє. Пепеесівський (соціалістичний) «Робітник» не без певного задоволення відзначає постійне зростання ціни на хліб.

У четвер на першій шпальті бульварного «Ілюстрованого щоденного кур’єра» можна побачити сатиричний малюнок із занепокоєним Кухарським у головній ролі: Міністр (сам до себе): «Марка падає, борги ростуть, закордонний кредит накрився! До лиха, здається, виходу немає…» — «Є, ясновельможний пане, через двері», — підказує міністерський сторож. «Ілюстрований щоденний кур’єр» друкує інформацію про процес Махна поряд із рекламою кінострічки «Загадковий китаєць» та інформацією про «жахливе пошкодження судна «Марія»». Кінострічку розхвалюють як «надзвичайно захопливий, авантюрний і детективний фільм», про який «говоритиме весь Краків». Тим часом причиною аварії судна був «нетверезий стан штурмана й капітана». Отже, краківська газета оцінює справу Махна як щось між розвагою і сенсацією.

Про процес над Батьком та його товаришами інформують усі найважливіші газети (зазвичай у популярних рубриках «Із зали суду»), хоча повідомлення сильно відрізняються в деталях. Оповита радше поганою славою постать Махна під пером судових репортерів набуває романтичних рис. «Прекрасний організатор, відмінний психолог, жорстокий і сміливий «отаман» збурив не лише Україну, а й усю Совдепію. Без перебільшення можна стверджувати, що Москва тремтіла від самого лише слова «Махно». […] Про Махна донині співають на Україні пісні, по всій Росії ходять про нього перекази й легенди, письменники й журналісти всіх країн написали про Махна цілі томи», — пише репортер «Ранкової газети 2 гроші». Не дивно, що зала VII відділу Варшавського Окружного кримінального суду 27 листопада вщерть заповнена публікою. Мабуть, усі сподіваються побачити вусатого козака з оселедцем і дикою гримасою на засмаглому обличчі.

Яким же має бути розчарування публіки, коли в залі з’являється непоказний, «маленький, дуже маленький чоловічок, миршавий... чоло низьке, волосся довге, зачесане дозаду, без бороди, очі блищать і бігають…». Слідом за ним входить «його нешлюбна дружина, Галина Кузьменко, особа 26 років, скромно, але пристойно вдягнута, в пенсне, підстрижена, з дуже свіжою шкірою на обличчі».

Інші двоє обвинувачених, Домашенко й Хмара, не викликають великого зацікавлення з боку преси. Про них пишуть лише: «східні типи, погляд понурий, вираз обличчя нічого доброго не віщує». Це Батько приковує до себе погляди, це за його жестами слідкують репортери: «дивиться вовком», лише час від часу, почувши щось на свою адресу з ложі преси, хитро всміхається й далі сидить нерухомо».

У перший день Махно виголошує російською годинну промову, в якій представляє себе захисником українського селянства, який «завжди відчуває огиду й ненависть до більшовиків». Він підкреслює, що, «очолюючи кількадесятитисячну армію, гордо відкинув пропозицію Совєтів завдати удару в польські тили». Звинувачення в участі у змові, спрямованій проти Речі Посполитої, він вважає безпідставними. Газети відзначають: «Усі обвинувачені як під час слідства, так і на… засіданні суду не визнають своєї провини, поводяться при цьому вільно й спокійно». Протягом наступних днів процесу покази дадуть тридцять два свідки, а п’ятеро експертів оголосять свої висновки.

Зокрема в середу 28 листопада дають покази свідки злочинів, скоєних загонами Батька на Україні. Сабіна Пожичка твердить, що махновці «до поляків ставилися жорстокіше, ніж до представників інших народів», а Феліція Бокова навіть «відмовляється на прохання прокурора подивитись на звинувачуваного Махна з метою його впізнання»: «Я не можу дивитись на такого злочинця й бандита», — відповідає свідок пригніченим голосом». Свідчення викликають хвилювання в залі, й мало хто зауважує той факт, що описувані злочини мають небагато спільного з актом обвинувачення. Схоже на те, що обвинувач, прокурор Вассерберґер, грає на почуттях публіки і хоче таким чином справити враження на суддю. Чому? Бо доказова база щодо Махна не є переконливою, а довіру до головного свідка обвинувачення легко підважити.

4

Ним є в’язень табору в Стшалкові Адольф Красновольський. Досить незрозуміла постать, про яку нічого докладніше не відомо. Він мав бути посередником у листуванні Батька з радянським посольством у Варшаві. В кореспонденції начебто обговорювались можливості звільнення Махна з табору й деталі планованого повстання у Східній Галичині. Спочатку роль кур’єра виконувала Галина, якій дозволялося залишати Стшалково у зв’язку з вагітністю. Проте завдання було ризикованим, Красновольський, якого відрекомендував Махнові приятель, запропонував, що втече з табору, щоб передати листи. З незрозумілих причин він повідомив про свої плани інспектора табору Швіґєра (Суґєра?). З цього моменту обмін повідомленнями відбувався під суворим наглядом польської поліції, а Красновольський отримав дозвіл вільно залишати табір. Коли вже було отримано всю інформацію, комісар Ястжембський, який вів справу, порадив комісарові Хвату обшукати барак Махна. Листи й ключ до використовуваного в них шифру було знайдено під розхитаною паркетиною в підлозі.

Півтори години свідчень Красновольського дозволяють зрозуміти лише те, що вся ця афера шита білими нитками. Репортер «Робітника» безжалісно показує невідповідності: «Цей свідок, який, зрештою, демонструє низький розумовий рівень, під перехресним вогнем запитань захисту плутається у своїх свідченнях, не може, наприклад, пояснити, чому він не доповів польській владі, хоч і діяв солідарно з нею проти Махна, що добивається амністії від більшовиків». Красновольський в’язне з кожною відповіддю, в залі панують веселощі. Вилущений з листів