Читати книгу - "Чорний Загін"

Ворон став на коліна, витягнув ще один ніж. В нього було лезо з зубчиками.

-- Хтось отримає нагороду Ловця Душ.

-- Він буде рвати й метати.

-- Ти збираєшся розповісти йому?

-- Ні. Але куди ми це все подінемо?

Бували часи, коли Чорний Загін процвітав, але багатими ми не були ніколи. Накопичення багатств не входить в наші пріоритети.

-- Мені не помішає трохи грошей. Старі борги. А решта… Поділимо. Відправимо в Берил. Що завгодно. Гроші валяються. Гріх залишати їх Поневоленому.

-- Тобі вирішувати, -- знизав я плечима. – Сподіваюся, Ловець Душ не подумає, що ми його кинули.

-- Знаємо тільки ти та я. Я йому розповідати не збираюся.

Він змахнув сніг з обличчя старого. Загребельний швидко холонув.

Ворон взявся за ніж.

Я лікар. Мені доводилося ампутувати кінцівки. Я солдат. Мені доводилося побувати на кривавих полях бою. Та все одно мене нудило. Відрізати голову трупа видавалося мені нелюдським.

Ворон заховав наш жахливий трофей під плащем. Його це зовсім не бентежило. Вже по дорозі додому, я запитав:

-- Навіщо ми взагалі погнали за ним?

Він не відповів відразу. Тоді:

-- В останньому листі Капітан наказав закінчити з цим всім, як тільки з’явиться слушна нагода.

Коли ми наблизилися до площі, Ворон сказав:

-- Йди нагору. Перевір чи дідько там. Якщо немає, відправ самого тверезого по віз. Сам повертайся сюди.

-- Гаразд, -- зітхнув я і поспішив до нашого помешкання. Заради тепла я був готовий на все.

Сніг сягав уже понад тридцять сантиметрів. Я боявся, що відморозив собі ноги.

-- Де ти в біса був? – запитав Елмо, як тільки я зайшов спотикаючись в двері. – Де Ворон?

Я поглянув навколо. Ловця Душ не було. Гоблін і Одноокий повернулися і тепер лежали як вбиті. Отто і Хагоп хропіли, як велетні.

-- Як справи в Отто?

-- Нічого йому не буде. Ти де пропадав?

Я вмостився біля вогню, із зусиллям стягнув чоботи. Ступні були сині та задубілі, але не відморожені. Невдовзі я відчув болюче поколювання. Крім того, від довгого ходіння по снігу, в мене боліли ноги. Я розповів Елмо все.

-- Ви вбили його?

-- Ворон сказав, що Капітан вимагав зав’язувати з цим балаганом.

-- Еге ж. Тільки я не думав, що Ворон переріже йому горлянку.

-- Де Ловець Душ?

-- Ще не повернувся, -- він посміхнувся. – Я сам піджену віз. Більше нікому не кажи. Відразу розпатякають.

Елмо накинув плащ на плечі й вийшов твердим кроком.

Мої руки й ноги майже повернулися у звичний стан. Я підсунувся до Отто і конфіскував його чоботи. В нас однаковий розмір, а він не потребував їх зараз.

Я знову вийшов у ніч. Вже майже ранок. Невдовзі буде світати.

Якщо я сподівався якихось претензій від Ворона, то мене очікувало розчарування. Він тільки поглянув на мене. Мені здалося, що він таки тремтів. Пам’ятаю, я ще подумав: Може він все-таки людина.

-- Довелося перевзутися. Елмо пішов по віз. Всі інші у відключці.

-- А Ловець Душ?

-- Ще не повернувся.

-- Пішли посадимо наші боби.

Широким кроком він рушив у вир сніжинок. Я поспішив за ним.

На нашій пастці сніг не збирався. Вона сяяла золотим світлом. Під пасткою вода збиралася в калюжу, текла тонким струмком набік і перетворювалася в лід.

-- Гадаєш, Ловець Душ відчує, що ми розрядили його пастку? – запитав я.

-- Б’юся об заклад, що так. Гоблін і Одноокий теж.

-- Можна спалити дах над головами цих двох, а вони навіть не поворухнуться.

-- Як би там не було… Шшш! Там хтось є. Йди з того боку.

Він пішов у іншому напрямку, щоб оточити.

Якого біса я цим займаюся? Питав я себе, крадучись в снігу, з мечем в руці. Я наткнувся на Ворона.

-- Бачив щось?

Він пильно вдивлявся в темряву.

-- Хтось тут був.

Він понюхав повітря, повільно покрутив туди-сюди головою. Зробив десяток швидких кроків і показав вниз.

Він мав рацію. Сліди були свіжі. Я втупився в них. Частина, де вони відступали, була зроблена в поспіху.

-- Не подобається мені це, Ворон.-- Сліди нашого гостя вказували, що він тягнув праву ногу. – Кульгавий.

-- Це не точно.

-- А хто ще? Де Елмо?

Ми повернулися до пастки на Загребельного і почали нетерпляче чекати. Ворон нервово крокував. Щось бурмотів. Не пригадую, щоб я коли-небудь бачив його настільки неспокійним. В певний момент він промовив:

-- Кульгавий – це тобі не Ловець Душ.

Згоден. Ловець Душ має в собі щось людяне. Кульгавий з тих, хто любить мучити немовлят.

До майдану долинули брязкіт упряжі й скрипіння погано змащених коліс. Невдовзі з’явився Елмо з возом. Елмо зупинився і зіскочив на землю.

-- Де ти в біса швендявся? – Від страху і втоми я став роздратованим.

-- Поки знайшов конюшого, поки ми підготували запряг. В чому справа? Що трапилося?

-- Тут вештався Кульгавий.

-- От курва. Що він зробив?

-- Нічого. Він лишень…

-- До роботи, -- різко обірвав мене Ворон. – Поки він не повернувся.

Він поніс голову до каменю. Захисних заклять наче не існувало. Ворон припасував наш трофей у