Читати книгу - "Українське письменство"

«Енеус, маґнус панус»; Мазепа для нього — пресучий гетьман (епітет Сивіли); Карл XII — «хлопець нібито проворний, / До різанини геть моторний, / Регочеться проти гармат» і т. д. Описуючи Мазепині інтриґи по чужих державах, Гребінка цілком впадає в тон IV частини «Енеїди» з її описом протитроянської коаліції:
Заворушились запорожці, Загомоніли чорноморці,

яких тоді не було й імені, і навіть —

В Очакові, в землі турецькій, Зібралась щось не по-братецьки Песиголовців череда.

Ці незугарні песиголовці, котрим рішуче нема чого робити в поемі, заснованій на історичній традиції, становлять явну паралель до діви-царя Камілли Котляревського («Енеїда», IV, 131—132).

Тон пушкінської поеми то тут, то там підпадає жорстокому пародіюванню. Романтичне кохання одного з «полтавских казаков», змалку закоханого в Марії Кочубеївні, що «уныл и сир», одійшов од неї, —

Когда наехали толпою К ней женихи… —

особливо постраждало від того. Пушкінське оповідання —

Когда же вдруг меж казаков Позор Мариин огласился, И беспощадная молва Ее со смехом поразила, — И тут Мария сохранила Над ним привычные права. Но если кто, хотя случайно, Пред ним Мазепу называл, То он бледнел, терзаясь тайно, И взоры в землю опускал… —

набирає у Гребінки якогось неприємного, вульґарного відтінку:

Найкращий був між козаками Один ще молодий козак, І цей з другими парубками Гарбуз ісхрумав, неборак… Ім'я пресучого гетьмана, Мов жид якесь ім’я Гамана, Кусавши чорний вус, ворчав…