Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 278
Перейти на сторінку:
Управитель так діяти і вправі, і зобов’язаний. У публічному праві такі формулювання зустрічаються значно частіше. Слід, однак, враховувати, що належного розуміння такого роду формулювань у правотворчій практиці немає. Те, що ч. 1 і 3 ст. 315 ГК у первісній редакції («до пред’явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії… Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянути протягом сорока п’яти днів»), за змістом були вкрай невдалою, виправдовувались величезним обсягом роботи щодо підготовки проекту цього Кодексу. Але законодавець раптом виявляє недоліки зазначеної статті і Законом від 23 червня 2005 р.[109] замінює в ч. 3 ст. 315 ГК слова «зобов’язаний розглянути… і повідомити» на слова «розглядає і повідомляє», а слова «мають бути розглянуті» — на слово «розглядаються». Мета законодавця, якої він прагнув досягти внесенням наведених змін, є зрозумілою: треба було уникнути тих формулювань, які суперечать рішенню Конституційного Суду, який визнав неконституційними раніше чинні положення законодавства щодо обов'язкового претензійного порядку вирішення деяких категорій спорів[110]. Але після внесення змін до ст. 315 ГК у змісті цієї статті лише була пом'якшена категоричність формулювань, оскільки слова «розглядає», «повідомляє», «розглядаються» слід тлумачити так же, як і формулювання, що раніше використовувались у цій статті («зобов’язаний розглянути», «зобов’язаний...повідомити», «мають бути розглянуті»).

Часто із тексту нормативно-правового акта чітко не видно, що формулюванням описового характеру встановлюється тільки право чи тільки обов’язок особи. Так, положення частини першої ст. 11 КЗпП «колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи» має тлумачитись так, що сторони і мають право на укладення колективного договору, і зобов’язані його укладати. Це тлумачення підтверджується контекстом ст. 11 КЗпП, в частині другій якої встановлюється: «Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів». Тому, коли до ч. 7 ст. 64 ГК було включене положення про те, що «між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатись колективний договір», то в регулюванні відповідних відносин нічого не змінилось. Інша справа, чи відповідають положення ст. 11 КЗпП і ч. 7 ст. 64 ГК Конвенції Міжнародної організації праці № 98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів»[111], яка дійсно не допускає покладення на сторони обов’язків укладення колективного договору, маючи на увазі, що вони зобов’язані на вимогу іншої сторони вести колективні переговори, але укладається колективний договір на основі вільного волевиявлення його сторін.

Однак у листі Міністерства юстиції від 5 квітня 2006 р. № 21-5-197[112] з посиланням на ст. 2 Закону «Про колективні договори і угоди», що за змістом тотожна ст. 11 КЗпП, роз’яснювалось, що чинним законодавством України «не передбачене положення щодо обов’язковості укладення колективного договору, а передбачається, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання...». Така консультація є правильною тільки в силу того, що згадана вище Конвенція ратифікована Україною, а тому положення ст. 11 КЗпП, ст. 2 Закону «Про колективні договори і угоди», ч. 7 ст. 64 ГК, що встановлюють обов’язковість укладення колективних договорів, застосуванню не підлягають.

2. В актах законодавства дуже часто використовується мовна конструкція, що позначається в граматиці як пасивний зворот. Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАСУ «суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права». Звідси прямо випливає правовий припис, відповідно до якого суд зобов’язаний керуватися принципом верховенства права. Згідно з ч. 1 ст. 80 КК за певних умов «особа звільняється від відбування покарання». Із цього формулювання прямо випливає, що за таких умов особа не несе більше обов’язки, що випливають із вироку суду. Пасивний зворот використовується і в таких формулюваннях: «громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство» (частина перша ст. 25 Конституції України); «громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі» (частина друга ст. 25 Конституції України) та в численних інших випадках.

3. Близькою до пасивного звороту мовною конструкцією, із якої прямо випливають відповідні права та обов’язки, є речення, в яких підметом є не слово, що позначає суб’єкта відповідних правовідносин, а слово, що позначає їх (правовідносин) матеріальний об’єкт або правову конструкцію. Так, ч. 2 ст. 857 ЦК встановлює, що виконана за договором підряду «робота має відповідати» певним вимогам; згідно з ч. 2 ст. 186 ЦК «приналежність слідує за головною річчю».

Прямо тут встановлюється правовий режим матеріального об’єкта правовідносин, а звідси прямо випливають відповідні обов’язки та права сторін цих правовідносин. «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків...» (ч. 1 ст. 216 ЦК) — підметом у цьому реченні є термін, що позначає правову конструкцію, а правовий припис, згідно з яким сторони недійсного правочину не набувають передбачених ним прав та обов’язків, прямо випливає із цього законодавчого положення.

4. В актах законодавства широко використовуються такі речення, в яких поєднується використання в якості підмета слова, що позначає об’єкт правовідносин або правову конструкцію, з пасивним зворотом.

Так, ч. 2 ст. 369 ЦК встановлює: «Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників». Тут пасивний зворот використовується для формулювання припису щодо порядку розпоряджання майном. Звідси прямо випливає правовий припис, що покладає на співвласників певні обов’язки та надає їм відповідних прав.

Відповідно

1 ... 38 39 40 ... 278
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новітнє вчення про тлумачення правових актів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"