Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

та його дружини клопотала, щоб її клієнтам дозволили зустріч один з одним, навіть якщо б це передбачало і присутність слідчого, посилаючись на страждання, викликані тривалою розлукою заявника з його дружиною, а також на те, що розслідування відповідних злочинів практично завершилося. Аналогічно, у другій половині 1998 року заявник вказував у своїх клопотаннях про звільнення, що на той час розслідування у цій справі стосувалося тільки злочинів, які не були пов’язані з ним і його дружиною.

132. Суд зауважив, що 19 січня 1998 року заявник намагався таємно відправити лист дружині з в’язниці. Він не надає особливого значення цьому інцидентові, бо той стався на ранній стадії провадження, і тверджень, ніби метою цього листа було перешкоджання розслідуванню, не висловлювали.

133. У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що розглядуване втручання не можна вважати за «необхідне в демократичному суспільстві».

134. Отже, з огляду на заборону заявникові бачитися з дружиною, було порушення статті 8 Конвенції..

f. Нагляд за особами, які перебувають у вразливому становищі

«Танрібілір проти Туреччини» (Tanribilir v Turkey), 21422/93,16 листопада 2000 року.

77. Суд вважає, що не треба було критикувати жандармів через те, що вони не вдались до спеціальних заходів, таких як встановлення постійного чергування перед камерою заявника або ж конфіскація одягу заявника.

78. Справді, відповідними положеннями, відповідно до яких жандарми перебували в підпорядкуванні національних органів, встановлено, що жандарми повинні були регулярно здійснювати нагляд за приміщенням для затриманих осіб, однак жоден із вартових не перебував безвідлучно в цьому приміщенні... Однак, як постає з безпосередніх свідчень самих жандармів, які отримали представники Комісії, вночі, коли трапився інцидент, один капрал повинен був постійно перебувати на варті у приміщенні для затриманих.

79. Водночас Суд зауважує, що жоден із наведених у матеріалах справи доказів не вказує на те, що жандарми мали б вірогідні підстави передбачати, що A. T. вдасться до самогубства та що вони мали б забезпечити постійне чергування вартового перед камерою A.T.

80. На підставі викладених вище доводів Суд доходить висновку, що порушення положень статті 2 Конвенції не було.

g. Захист від інших ув’язнених

«Пол і Одрі Едвардз проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v United Kingdom), 46477/99, 14 березня 2002 року.

60. Суд переконався в наявності відомостей, що вказували на Річарда Лінфорда як на особу, що страждає на психічне захворювання і вчиняла насильницькі дії, доволі серйозні, щоб заслуговувати рекомендації щодо обов’язкового взяття під варту, і що це, у поєднанні з його аномальною і агресивною поведінкою перед арештом та після арешту, свідчило, що він становив реальну і серйозну небезпеку для інших, зокрема в цій справі, для Крістофера Едвардза, коли того помістили в камеру останнього.

61. Що ж до заходів, ужиття яких з метою уникнути такого ризику від них можна було б небезпідставно очікувати, то Суд зауважує, що відомості щодо історії хвороби Річарда Лінфорда і передбачуваної небезпеки було б слід довести до відома адміністрації в’язниці і, зокрема, осіб, відповідальних за прийняття рішення про те, чи поміщати його в центр медико-санітарної допомоги, чи в звичайне приміщення разом з іншими в’язнями. Та так не сталося. ...

62. ... Само собою зрозуміло, що процес первинного огляду новоприбулих при їхньому поміщенні до в’язниці має допомагати дієвому визначенню тих ув’язнених, які для свого власного добра та добра інших ув’язнених мають перебувати під наглядом лікарів. Недоліки в інформації, наданій працівникам приймальної частини в’язниці, поєдналися в цій справі з нетривалим і побіжним характером огляду, здійснюваного відповідальним за обстеження новоприбулих медичним працівником, який, як показав розслід, був недостатньо підготовленим і працював самостійно, маючи змогу звертатися по допомогу до лікаря в разі ускладнень або сумнівів.

63. ... Засуджуючи той факт, що кнопка виклику в камері, яка мала б бути запобіжним засобом, виявилася несправною, Суд вважає, що передовсім на підставі наявної у органів влади інформації Річарда Лінфорда не слід було поміщати в камеру Крістофера Едвардза.

h. Медичне обслуговування

«Кудла проти Польщі» (Kudla v Poland) [GC], 30210/96, 26 жовтня 2000 року.

95. Суд одразу зазначає, що у справі не заперечували того факту, що як до, так і під час тримання заявника під вартою з 4 жовтня 1993 року до 29 жовтня 1996 року він страждав на хронічну депресію і що в тюрмі він двічі вчиняв спроби самогубства. Його стан діагностували також як розлад особистості чи невротичний розлад і ситуативну депресивну реакцію ...

96. ... докази медичного характеру ... доводять, що під час запобіжного ув’язнення заявник регулярно звертався по допомогу лікаря і отримував її. Його оглядали різні лікарі-фахівці, і він часто діставав психіатричну допомогу ...

Невдовзі після спроби самогубства у 1994 році — події, яка з огляду на наявні докази, здається, не була наслідком якихось помітних недоглядів органів влади і не була з ними пов’язана, — заявникові надали спеціалізоване лікування у формі психіатричного спостереження у вроцлавській тюремній лікарні в період з 9 березня до 26 травня 1994 року ... Пізніше ... його піддали двом контрольним обстеженням — 9 листопада і 7 грудня 1994 року ...