Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

стривожити, але потім, угорі за течією, завидніло каное й самотній силует людини в ньому. Невдовзі, коли човен трохи наблизився, Джейн упізнала Рокова. Ось чолов’яга підплив до борту пароплава, й вона націлила гвинтівку йому просто в обличчя.

Коли росіянин, своєю чергою, впізнав її, його люті не, було меж; він почав погрожувати й клясти Джейн несамовитою лайкою. Але, зрозумівши, що такою тактикою молодої жінки не зрушити з місця і не залякати, почав проситись і сипати обіцянки.

На кожну його пропозицію Джейн мала просту відповідь, що ні за яких умов не дозволить Рокову перебувати з нею на одному кораблі. А якщо він спробує видобутися на корабель, то вона його застрелить.

Позаяк не було іншої ради, клятим негідник вернувся назад у свій човен і, ризикуючи бути знесеним у море, повеслував до того берега, де не було лютих звірів, які й далі гарчали та ревли.

Джейн Клейтон знала, що чолов’яга сам, без сторонньої допомоги, не пожене важкого човна проти течії до «Кінкеда», тому не боялася, що він нападе на неї. Вона впізнала жахливу зграю на березі: це були ті самі звірі, які пройшли повз неї в джунглях далеко у верхів’ях Угамбг кілька днів тому, бо ж де ще взялася б така сама зграя? Але що погнало їх униз, до гирла ріки?..

Надвечір молоду жінку несподівано наполохали крики росіянина, які долинали з протилежного берега; коли вона поглянула туди, то нажахано помітила корабельну шлюпку, що пливла з верхів’їв ріки, а в ній, без сумніву, могли бути лише члени залоги «Кінкеда» — тільки безсердечні, безжальні вороги.

16. У ПІТЬМІ НОЧІ

Коли Тарзан із племені великих мавп зрозумів, що його схопив могутніми щелепами, крокодил, він не єкорився долі й не полишив надії на порятунок, як зробила б звичайна людина.

Він глибоко вдихнув перед тим, як потвора затягла його під воду, а потім напружив усі свої сили, намагаючись вивільнитися. Але мавполюд був у чужій стихії і надто міцно схоплений, щоб протистояти потворі, яка швидко тягла свою здобич углиб.

Тарзанові легені розривалися від браку свіжого повітря. Він знав, що може протриматися ще мить, і останнім судомним зусиллям спробував помститися за власну смерть.

Тарзанове тіло волоклося поруч із слизьким корпусом хижака, і в його мідний панцир намагався вгородити свого кам’яного ножа мавполюд у той час, як потвора Тягла його у своє жахливе лігво.

Від цього крокодил лише прискорив рух, і якраз коли мавполюд відчув, що дійшов межі своїх можливостей, його тіло вгрузло в мул, а ніздрі опинилися над поверхнею води. Довкола була непроглядна темрява — могильний морок.

Якусь мить Тарзан із племені великих мавп віддихувався у слизькому смердючому лігві, куди тварина затягла його. Поруч він відчував холодну грубу луску крокодилячого панцира, яка підіймалася й опускалася, от ніби крокодил робив спазматичні спроби вдихнути повітря. Кілька хвилин обоє отак лежали, а потім величезним панциром пробігла хвиля корчів і тіло завмерло. Тарзан підвівся навколішки. На його подив, крокодил був мертвий. Тонкий ніж таки знайшов вразливе місце між лусками панцира.

Мавполюд звівся на ноги й почав обстежувати бридке лігво. Він зрозумів, що ув’язнений в підземній порожнині, здатній вмістити понад десяток таких потвор, як та, що схопила його.

Він здогадався, що крокодиляча нора міститься глибоко під берегом річки, і єдиний спосіб дістатися туди або видобутися звідти — той самий, яким крокодил затяг його сюди. Найпершою його думкою, звичайно, було вибратися звідси, але дістатися назад у річку, а потім до берега — чи це можливо? У норі могли бути відгалуження й повороти, а ще Тарзанові слід було остерігатися інших слизьких мешканців, які могли трапитися йому на зворотному шляху.

Якщо мавполюд безпечно дістанеться ріки, надалі лишиться небезпека, що на нього знову нападуть, перш ніж він допливе до суходолу. Але вибрру не було: Тарзан глибоко вдихнув смердюче повітря лігва й пірнув у вогку, темну діру, якої не бачив, але відчував руками й ногами.

Нога, що побувала в крокодилячих щелепах, була сильно поранена, одначе кістка вціліла, та й м’язи і сухожилля далі діяли. Тарзанові сильно боліло, що ж…

Одначе Тарзан із племені великих мавп був стійким до болю і вже не звертав на це уваги після того, як обстежив ногу і з’ясував, що вона не дуже ушкоджена зубами потвори.

Він швидко прорачкував і проплив крізь прохід, що вів униз, а тоді вгору, до дна ріки, за кілька метрів од берега. Коли мавполюд виринув на поверхню, то побачив неподалік голови двох великих крокодилів. Вони швидко рушили до нього, і то тільки з нелюдськими зусиллями Тарзанові вдалося вхопитись за навислі над водою гілки ближчого дерева.

Він зробив це дуже вчасно, бо щойно підтягся, як під ним заклацали зубами дві величезні пащеки. Він пильно вдивлявся вниз по ріці так далеко, як лише дозволяло покручене річище, але там не було й сліду росіянина або його довбанки.

Коли він спочив і перев’язав поранену ногу, то вирушив на пошуки каное, що дрейфувало. Він опинився на протилежному боці ріки, але оскільки предмет його пошуків мав бути на поверхні води, то мавполюдові було байдуже, на якому березі він перебуває.

Невдовзі Тарзан із прикрістю завважив, що нога ушкоджена дужче, аніж він спершу гадав, і серйозно сповільнює його рух. Він міг пересуватися із швидкістю більшою, ніж звичайна хода, лише докладаючи чималих зусиль, і то по землі, а по деревах, як з’ясувалось, міг мандрувати не те що повільно, а й з великим ризиком для життя.

Від старої негритянки Тамбуджі Тарзан довідався те, що сповнило його надією і сумнівами. Коли бабця розповіла йому про смерть дитини, вона також додала: біла жінка, хоча й була у великому горі, таємно