Читати книгу - "Феномен Фенікса"

«Я — сонцелюб. Я живу повним життям тільки влітку, тільки тоді, коли шаліє сонце». Навіть, коли одне сонце шаліє, непереливки бувають, а уявімо, що їх аж два! І обоє вони почнуть шаліти, га? Не позаздриш тоді не лише сонцелюбам, а й взагалі всім насельникам планети Земля!

До всього ж везіння полягає ще і в тому, що наше Сонце (його зоряна величина) таке, яке воно і є. І лише за такого розміру світила і можливе життя на планеті Земля. Але ж є такі яскраві зірки, що за світлістю на багато разів переважають Сонце: Вега, наприклад, в 50 разів, Арктур — в 107 разів, а Канопус — аж— аж у 4700 разів! Уявимо як такий Канопус шалів би в нашому небі! Тоді не лише сонцелюби згоріли б, а й сама планета перетворилася б на величезну пустелю з оплавленим камінням.

Але ж є зірки, які за світністю на багато-багато разів менші за наше Сонце. Маючи таку слабосильну зірочку в своєму небі, Земля вже давно перетворилася б на холодну планету. (А втім, зоря з масою меншою за 0,1 маси Сонця не відбудеться як зоря — вона просто не спалахне, адже її маси буде недосить для термоядерної реакції).

Відомий англійський астрофізик Артур Еддінгтон зазначав, що на світі немає нічого простішого за зорю. Адже зоря — це куля і радіуси її рівномірні. Газ — основний будівельний матеріал, з якого утворюються зорі. Основна реакція в надрах зірок — це об’єднання чотирьох ядер водню в одне ядро наступного елемента, гелію. Але маса гелію втричі менша сумарної маси чотирьох ядер водню — надлишок маси перетворюється в енергію. Утворившись у внутрішніх частинах зорі порції (кванти) енергії починають свій довгий шлях до її поверхні.

Як не повільно, за нашими, земними мірками тривають процеси в зорях, але водень, з якого й складається в основному молода зоря, поступово вигорає. Потім — якщо маса зорі досить велика, — настає черга гелію. Після закінчення життя масивної зорі, її речовина викидається в міжзоряний простір і стає джерелом матеріалів для зірок наступного покоління.

Проте етапи життя зорі тривають так багато часу, що за людське життя, чи життя цивілізації залишаються непоміченими із своїми змінами. Ось чому вважали наші предки — зорі вічні. Ми не можемо прослідкувати життя зірки — це мільйони і мільярди років. Але астрономи спостерігають одночасно багато зірок, які знаходяться на різних стадіях життя — молоді, зорі головної послідовності, старі, які майже вичерпали запас енергії, і все тоді стає ясно.

П’ять мільярдів років тому на місці нашої Сонячної системи знаходилась холодна газопилова туманність, яка стискувалась і одночасно оберталася, і чим сильніше вона стискувалась і чим швидше вона оберталася, тим щільнішим виникало згущення речовини (під дією сил тяжіння) і коли тиск і температура в такій хмарі досягли критичних величин — почалися термоядерні реакції, в результаті яких і спалахнуло наше Сонце.

Ближнім космосом для нас, землян, є наша Сонячна система. Це як вікно у Всесвіт, близький і далекий. Без Сонця не існувала б Сонячна система, бо всі тіла (планети), що її складають, просто розбіглися б по безберегих просторах Космосу. Лише потужне поле тяжіння Сонця утримує їх разом. Тож Сонце виступає тут таким собі пастухом, який утримує стадо.

Пан-господар Системи — теж Сонце.

Володар і його законодавець — теж Сонце.

Або ще — імператор в своїй імперії (на Дискавері є цикл цікавих передач — «Імперія Сонця»).

Всі тіла Сонячної системи пов’язані не лише спільним місцем перебування, а й спільним походженням, адже Сонячна система виникла з однієї газопилової хмари, яка існувала на її місці.

Сонце ми бачимо у вигляді диска, тоді ж як насправді воно — куля. Газова куля. США, наприклад, запустили космічний зонд-дослідник, який облетить невидиму для нас, землян, зворотну, потойбічну частину Сонця. В центрі його колосальні тиск і температура — до 15 мільйонів градусів. В результаті цього ядра водню об’єднуються в ядра гелію, виділяючи при цьому величезну енергію.

Перетворюючись, енергія просочується до поверхні Сонця і йде з неї в космічний простір — у вигляді електромагнітного випромінювання. В тім числі і як світло, і як тепло, що їх ми й отримуємо на Землі.

І цей процес вже триває 5 мільярдів років — звідтоді, як в Галактиці засяяла зоря названа людьми Сонцем.

Правда, Сонце «непостійне» для нашої планети: то посилає нам цілюще світло й тепло як благо, то своїм потужним промінням знищує все живе на землі — засухи, неврожаї, голод. Це теж його «робота».

Але якщо зорі дають землянам красу, то Сонце — життя.

Отож, Сонце є гігантським ядерним казаном. У ньому, власне, у його ядрі, що складає всього лише два відсотки Сонця за об’ємом, але шістнадцять відсотків по масі, температура досягає 15 мільйонів С. Вона й викликає злиття ядер (реакція ядерного синтезу), коли ядра атомів водню стискаються і утворюють ядра гелію, вивільняючи колосальну кількість енергії — щосекунди більше 600 мільйонів тонн водню перетворюється в гелій. Енергія, що при цьому виділяється, переноситься до поверхні Сонця — фотосфери — її товща 350 км — випромінення і ближче до поверхні ще й змішаними потоками речовини (конвекцією). Зрештою, енергія залишає поверхню Сонця і йде в космос у вигляді випромінення — сонячного світла, що й несе життя планеті Земля.

Щосекунди Сонце викидає в Космос 7 мільйонів тонн речовини. Цей потік частинок називається сонячним вітром. Ультрафіолетове проміння небезпечне для всього живого, але, на щастя, воно затримується — принаймні, більша частина, — озоновим шаром.

Діаметр Сонця — 1,4 мільйони кілометрів. Середній період його обертання — 25,4 земної доби. Маса у 333 000 разів більша маси Землі. Радіус сонячного ядра у 27 разів більший радіуса Землі.

Зовнішні