Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто навчив вас любити книги, молодий чоловіче? — несподівано порушив тишу скрипучий голос господаря.
— Наш сільський священик, отець Поль, — відповів, не задумуючись, Жак.
— Це добре, це дуже добре! — Біанкур живо уявив собі доброчесного сільського кюре, який наставляє Жака у вірі й благочесті. «Шкода, що я їду, — подумав він. — Цей хлопець міг би мені стати в пригоді… Йому, напевне, можна довірити бібліотеку й гроші. А зманити його з крамниці тітки, гадаю, неважко. Бідолаха Гійом помітно старіє і, головне, нічого не тямить в книжках. До того ж не любить їх. А втім, треба подивитись, як підуть справи далі… Якщо вчасно кинути
Черні кістку, вона вгамується, і, хтозна, може, мені й не доведеться нікуди їхати». Обличчя Біанкура посвітлішало, зморшки відразу якось розгладились.
А Жакове серце тим часом прискорено билося. «Сумнівів нема! Ф. О. — Фірмен Одрі. Робер сам розписався у своїй зраді!» Думки Жакові були далеко, і він не бачив ні назв, ні текстів книг, по яких перебігали його очі.
Коли викликаний господарем Гійом увійшов до кабінету, він побачив, що Біанкур, зручно вмостившись у кріслі, читає газету. Жак поглинений книгами.
— Ви кликали мене, пане Біанкур? — шанобливо запитав Гійом.
— Я гадаю, молодий чоловік не закінчить своєї роботи сьогодні, — приязно мовив Біанкур. — І йому доведеться прийти ще, і не раз. На випадок мого від'їзду вам доведеться закінчити з ним цю справу.
— Слухаюсь!
Гійом відзначив про себе незвичну прихильність свого господаря до покупця, зовсім для нього, Гійома, несподівану. Та найбільше вразило його інше: пан Біанкур був завжди точний у висловлюваннях. Чому ж він сказав: «На випадок мого від'їзду»? Це не було обмовкою. Невже він передумав виїжджати?
Жак охоче погодився на зроблену пропозицію прийти ще раз. Хтозна, може, йому пощастить заслужити довіру Біанкура і знову перечитати таємничі записи в Біблії.
— Я вважаю, що мені необхідно прийти знову ще й тому, що без дозволу власниці крамниці — моєї тіточки Франсуази Пежо — я не можу витрачати готівкою більше певної суми.
А ваша бібліотека, пане, як ви самі знаєте, в своєму роді єдина й… безцінна.
— Похвально, молодий чоловіче, що у ваші роки ви умієте цінувати книгу. — Тут пан Біанкур поглянув на
Жака, і той вперше побачив його очі. Побачив і здивувався.
Очі дивилися на співрозмовника, але, здавалося, не бачили його. А може, навпаки, бачили, та співрозмовник цього не підозрював. Прочитати щось у такому погляді неможливо! Прозорість! Порожнеча!
І раптом Жака ніби осяяло: порожні очі! Ось що означає: порожні очі!
А пан Біанкур вів далі:
— До побачення, пане… пане… молодий чоловіче! — і на прощання обдарував Жака приязною усмішкою.
Ледве стримуючи хвилювання, Жак убіг до контори пана Карно, де Адора працював, схилившись над паперами.
Коли рипнули двері, адвокат підвів голову і, побачивши Жака, привітно усміхнувся.
— З чим завітав, Малюк? — запитав він. — Чого такий схвильований?
Жак не чекав, щоб його запитували вдруге. Він розповів про все, що сталося в кабінеті пана Біанкура.
— Чим же усе скінчилося? — поцікавився Адора.
— От в тому й справа, що нічим. Я домовився прийти ще раз, оскільки я, мовляв, не зробив вибору. Але ж це не зрушило мене ні на крок. Я не знаю, який зв'язок між Біанкуром і Пуайє, чи не родичі вони, бува? Інакше чого б це він сказав, що Біблія родинна. Чого він розсердився? Чому не продає Біблію, в якій робив записи Робер?
Огюста зацікавила Жакова розповідь. Він змушував його повертатися до початку, розпитував про подробиці.
— Так, так… — бурмотів він, похитуючи головою, а Жак часто плутався і збивався, не дотримуючись послідовності у своїй розповіді.
— Здавалося б, мені радіти треба, що я натрапив на якісь сліди, а замість того в мене руки опустилися. Не знаю, що й робити! — закінчив свою розповідь Жак.
— Насамперед не впадати у розпач і не хвилюватися. Давай розмірковувати тверезо. Нам треба з'ясувати, яке відношення має Біанкур до Пуайє. В цьому наше завдання. Ти, як видно, будеш у нього в бібліотеці не один раз. Можливо, тобі пощастить знайти ще якийсь документ, що проллє світло на його минуле. Ти шукав памфлети Фірмена, а замість того неждано-негадано натрапив на сліди його таємниці. І де? У Біблії. Будемо сподіватися, що твої пошуки й далі не будуть безрезультатними. А я допоможу тобі скільки зможу. Переглянемо ще раз папери цього Біанкура.
І Адора заходився длубатися в папках, що лежали купками на столі. Знайшовши те, що шукав, він задоволено всміхнувся:
— Ось, здається, те, що нам потрібно. Як повне ім'я твого Робера?
— Жан-Робер-Еміль Пуайє.
— Ну й повне ім'я Біанкура — Жан-Еміль-Робер. Очевидно, бажаючи позбутись імені Робер, яке з тих чи інших причин було йому свого часу незручно носити, він почав називати себе просто Жаном-Емілем. Але тільки не в офіційних паперах, таких, наприклад, як оці. Коли він повинен довести свої права на наявне в нього нерухоме майно, він підписується всіма трьома іменами.
— А прізвище як же? — з хвилюванням запитав Жак.
— Щодо прізвища, то він десь втратив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя», після закриття браузера.