Читати книгу - "Дорогами Маклая"

часу. Можливо, я помиляюсь, адже моє серце — це моє серце. Судармоно видніше, він уже старший технік. Тільки незручно, далеко доводиться їздити до нього, в Бандунг. А приїздити в Джакарту він не має часу. У молоді, знаєте, завжди його бракує. Ми з Сукарті живемо вдвох, моя дружина померла п'ять років тому… — Він зітхнув і посмутнішав, але тільки на мить. Потім до нього знову повернулася жвавість. — То вас цікавить історія Маклая? Ви чули щось про капітана Паттімура?

— Це ваш національний герой, його справжнє ім'я було Томас Матулессі. На початку минулого століття він очолив перше народне повстання на Молуккському архіпелазі.

— А принц Діпонегоро?

— Він був вождем повстання на Яві.

Цієї миті десь над нашими головами тричі гучно пролунало:

— То-о-кке! То-о-кке! То-о-кке!

Пак Судармоно засяяв:

— Чуєте, ви сказали правильно, токе підтверджує.

Токе — індонезійська ящірка — зеленаво-сірий гекон, який тут живе в помешканні як хатня тварина. Кіт ловить мишей, а токе — москітів й усяких інших комах, яких ночами сила-силенна.

Завдовжки він сантиметрів тридцять. Коли роззявить рота, вигляд у нього застрашливий — така паща могла б проковтнути й добру мишу. Кричить токе тільки вночі або пізно ввечері. Голос його неприємний, хрипкий, наче пропитий бас. Та жоден індонезієць не скаже про токе щось погане. На острові Балі вважають, що н цій ящірці живе богиня Сарасваті — покровителька поезії, красномовства й мудрості. З великою шанобою ставляться до токе й на Яві. Як у нас є звичай лічити кування зозулі, так і яванці лічать крики токе. Ящірка, як вони гадають, підтверджує, чи правду сказала людина, провіщає, що буде гість чи якась звістка. Сім криків токе — щаслива прикмета. В старовину, коли яванець ішов на війну і чув сім криків токе, то був певен, що лишиться живий, і бився з ворогом у перших лавах.

На даху веранди з короткими перервами почулося:

— То-о-кке! То-о-кке! То-о-кке!

— Ось бачите, зараз токе каже, що наша розмова буде приємна, — прислухаючись до голосу ящірки, мовив пак Судармоно. — Токе не помиляється, ви знаєте нашу історію, це дуже приємно. Про повстання Паттімура й Діпонегоро написано багато книжок. Маклая, на жаль, так не описали, книжок про нього я не бачив, хоча цих трьох героїв можна поставити в один ряд. У нас ще мало письменників-істориків, які могли б віддати належне всім нашим великим героям. Маклай був кращим учителем народу. Чутки приписують йому титул принца, та це неправда. Маклай був сином яванського селянина. Так, так, син неграмотного селянина став народним героєм!

Анді нетерпляче засовався на ослоні. Він уже через свою необізнаність набрався сорому і тепер хотів сказати паку Судармоно, ким був Маклай насправді. Але ж ми заздалегідь домовилися спочатку все вислухати, і Анді заспокоївся.

Маклай був не воїн, як Паттімура й Діпонегоро, — вів далі пак Судармоно захоплено. — його крісом[34] було слово, а суттю боротьби — зерна великої правди. Переказують такий факт. Замолоду Маклай любив малювати картини. Я не знаю, де він дістав початкову освіту, для селянського сина це було не просто. Він задумав учитися на художника, а школи художників були тільки для голландців. Пішов Маклай в одну, другу — скрізь гонять, бо дикун. Тоді Маклай зібрав свої картини й поїхав у Батавію. Маклай знав голландську мову. Лицем він був схожий на смаглявого європейця, до того ж надів європейський костюм. У Батавії всім казав, буцімто приїхав із Європи малювати картини. Голландцям його картини дуже сподобалися, вони пропонували за них великі гроші. Та Маклай картин не продав. Він знову переодягнувся у свій селянський саронг, зібрав на площі народ і розповів, як усе було. «Дивіться, — казав він, — коли я був у європейському костюмі й назвався європейцем, мене приймали в усіх голландських домах, як рівного, хвалили оці картини й пропонували за них високу ціну. Та ось я стою перед вами в саронзі, голландці бачать тепер, хто я такий, і картин моїх уже не куплять. Вони не дозволяють мені вчитися, називають мене дикуном. Але що в мені змінилося? Нічого, тільки інша на мені одежа. Тож знайте, ми не гірші за європейців. Вони самі підтвердили це, коли я їх за носа водив, видаючи себе за європейця. Усі люди на землі рівні, бог створив усіх однаково, білих, чорних і жовтих. Голландці наші хазяї, тому й кажуть, що ми дикуни. Їм треба, щоб ми на них працювали й не думали ні про що інше. Борітеся за своє людське право, ставайте самі господарями своєї країни, і ви побачите, як зміниться ваше життя. Жоден європеєць не посміє назвати вас дикунами, ви будете рівними серед рівних, будете справжніми людьми, якими сотворив вас аллах».

Маклаєву промову пак Судармоно виголосив так, начебто сам був Маклаєм: гаряче, з образою і обуренням, палко жестикулюючи, переконливо й на повний голос, як говорять тільки індонезійці, забуваючи від хвилювання про все, окрім чільної своєї думки. Здатні вмить запалюватись, вони так само швидко й згасають.

— Я не ручусь за точність Маклаєвих слів, але важливий зміст, — одразу стомившись, уже мляво мовив пак Судармоно. — Ви не повинні ображатися, ненависті до європейців Маклай не мав, він говорив лише про право людини.

— Та що ви, пак Судармоно, я все зрозумів. Ідеї моєї країни не дуже розбігаються з ідеями Маклая.

Увійшла Сукарті. На дерев'яній таці вона принесла срібний кав'яник, глиняну мисочку з пиляним цукром і три китайські чашечки з мініатюрними мельхіоровими ложечками.

— Кава, арабська кава! — захоплено вигукнув пак Судармоно. Начебто про каву тільки й мріяв і не було щойно ніякої серйозної розмови. — Панове, ви чуєте, який аромат!

Кава справді була чудова. Все залежить від того, як її приготувати. Це справжнє мистецтво. Найкраща кава виходить у закритому срібному кав'янику. Тоді вона не має стороннього присмаку і цілком зберігає аромат.

Пили повільно, маленькими ковтками, з насолодою.

Сукарті стояла в дверях, дивилася на нас і щасливо, навіть трохи грайливо усміхалась. Адже це вона приготувала таку каву. І встигла