Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

величність, я рекомендую вам дати цьому гінцю найсвятішого папи велику аудієнцію.

— А я не затримаюсь на полювання?

— Що ви, аудієнція потрібна не сьогодні. Та й про все потурбуюсь я сам. До палацу буде запрошене всіх васалів, і відданих, і непокірних, і навіть их, що користуються на прийомах дарованим і капелюшними привілеями.

— Вам доконче треба, щоб хтось зостався при мені в капелюсі?

— Ваша величність, я просто хочу поставити їх у найважче для них становище.

— Як це ви зробите?

— Про це я можу лише шепнути вам на вухо, — сказав Рішельє. Озирнувшись, він підійшов до короля і прошепотів йому кілька слів. Потім додав уже голосно: — А що їм лишиться після цього робити?

Людовік XIII розреготався:

— Ви неоціненна людина, кардинале! Я не знаю, чим вас нагородити за таку вигадку. Віват! Добре, готуйте урочисту аудієнцію. Подивимося на цього бідолашного ченця. От здивується! Та й не він один! — і король знову засміявся.

Рішельє торжествував. Усе повертається так, як він хотів.

Стоячи біля вікна, кардинал спостерігав, як із двору виїхала кавалькада королівських сокольничих, котрі тримали на шкіряних рукавичках хижих птахів із ковпачками на головах.

Король теж надів таку рукавичку, і йому передали найбільшого й найспритнішого сокола.

Призначеного Рішельє дня, коли Мазаріні мав привезти до Лувра Кампанеллу, в палаці збиралися васали з усіх кінців Франції, не кажучи вже про придворну знать, що жила в Парижі.

Прийомний зал заповнили розкішно вдягнені вельможі, прекрасні дами в наймодніших туалетах, на яких блищали коштовності.

За умовами прийому всі були в капелюхах. Очевидно, це пов’язувалося з якоюсь особливістю великосвітського зборища, влаштованого кардиналом зі згоди короля.

Вишукано і просто вдягнена королева в супроводі наближених до неї дам, знову ж таки за передбаченим Рішельє ритуалом, вийшла раніше за чоловіка і одразу осяяла своєю незвичайною красою весь зал.

Вельможі зашушукалися, скидаючи капелюхи, щоб привітати королеву, а потім знову надіваючи їх.

Нарешті настала урочиста хвилина — чекали виходу короля. Але він затримувався, бо не було сигналу про наближення карети Мазаріні з римським гостем.

Мазаріні сидів у кареті поруч із Кампанеллою і вів з ним багатозначну розмову.

— Отче Фома! Великий кардинал Рішельє надав вам притулок у Франції з надією, що ви відповісте йому вдячністю і послушенством.

— Вдячність моя йде від серця, монсеньйоре, але що ви маєте на увазі під послушенством?

— Мені здається, що не всі ваші твори захоплюють його превелебність кардинала Рішельє. Можливо, в майбутніх своїх творах, які ви напишете тут на волі, не знаючи турбот і труднощів існування, ви поясните деякі твердження, висловлені вами в трактаті “Місто Сонця”?

— А що необхідно, на ваш погляд, там пояснювати?

— Його світлість, як найвищий охоронець моралі, стурбований поясненням запропонованої вами “спільності” жінок у вашому Місті.

— Треба правильно розуміти моє визначення “спільності” жінок. Я лише даю свободу вибору однаковою мірою і чоловікам, і жінкам, а не узаконену розпусту. Навпаки, мораль повинна бути суворою і водночас не повинна випливати з вічного права власності подружжя одне на одного, що освячене церквою,

— Вам випаде нагода знайти будь-які слова, аби пояснити: в Місті Сонця йдеться не про спільність всього майна, що суперечить законам — і людським, і божеським.

— Спільність майна (тут не слід шукати іншого слова!) повинна бути повною, синьйоре. Біда, якщо дім, кінь, поле, колісниця, човен належить одному. Багатство породжує заздрість. Не повинно існувати поняття: “це твоє”, “це моє”! Людині може належати тільки те, що дала їй природа. Інакше зародки “зла власності” розквітнуть безправ’ям і потягом до злочинності, до злиднів і багатства, до неробства і страждань. І нанівець зведуться усі переваги життя в справді вільному суспільстві.

— Мені важко переконати вас, отче Фома. Але я хотів би попередити: не ці приречені мрії, а протиборство іспанській тиранії вивело вас із темниці і дало можливість ось зараз їхати до королівського палацу у Франції.

— Ви засмучуєте мене, синьйоре Мазаріні. Я сподівався, що кардинал Рішельє поділяє мої переконання, якщо прохав папу про моє звільнення.

— Ви глибоко помиляєтесь, отче Фома. Кардинал Рішельє не звертався до найсвятішого папи з таким проханням. Урбан VIII звільнив вас, проявивши із співчуття свою велику милість. А юнака, котрий захищав вас, послали в Рим, оскільки його превелебність передбачав звільнення вічного в’язня. І якщо вам буде виявлено якусь увагу, то вона стосуватиметься вас особисто, а не ваших неприборканих мрій.

— Наймудріший синьйоре Мазаріні, я мушу вам зізнатися: ці мрії і складають мою сутність. Принаймні так розуміє мене мсьє Сірано де Бержерак, якого монсеньйор Рішельє знайшов за потрібне прислати по мене.

— Це просто збіг. Цього юнака знають у Парижі як украй неосвіченого і тупого забіяку. Сірано міг наговорити вам багато дурниць, забуваючи, що він лише солдат зі шпагою. І не більше!

— Дивно, — зауважив Кампанелла. — Він справив на мене зовсім інше враження.

— Перше враження завжди обманливе, отче Фома.

— Я звик думати навпаки, монсеньйоре.

— Вам доведеться відмовитись од багатьох своїх колишніх звичок.

— Але, діставши тепер свободу у вашій чудовій країні…

— Ми з вами, синьйоре Кампанелла, земляки. Ця країна справді прекрасна, якщо до неї належно ставитися.

— Я хочу лише скористатися її гостинністю, щоб видати зібрання своїх творів.

Мазаріні знизав плечима і загадково сказав:

— Скільки встигнете, отче Фома. Зичу вам довгих років життя на свободі.[12]

Карета