Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

— Відсіки не затоплені? — поцікавився Кльоцко.

— Не дуже. Вода ледь-ледь поблискує… Дотягнемо.

— Тоді поспішай!

Степан, прийнявши від Чупчуренка кидальний кінець, за трьома заходами витяг важкий буксирний трос, закріпив його і махнув рукою:

— Можна натягати!

«Дельфін», здригаючись від напруження, спочатку клюкнув носом, поринув у хвилі, потім шарпнувся разів зо два в боки, зрушив покалічене судно з місця і, набираючи швидкість, легко потяг його за собою.

— Іде… Пішов! — вигукував Восьмьоркін, наглядаючи за натягнутим тросом. — Давай на повний!

Чижеєв, наддавши ходу, взяв курс на печеру. Він жодного разу не оглянувся на фашистський буксир, що тонув. Його ніщо не тішило. Він діяв як у сні.

В листопаді війська Радянської Армії, які наступали між Дніпром і Сивашем, несподіваним маневром увірвалися на Перекопський перешийок, захопили Турецький вал і надійно закрили всі сухопутні виходи з Криму.

Для окупантів, що засіли в Криму, гул цієї навальної атаки прозвучав, як стук пастки, що зачинилася. З півострова вони могли втекти лише морем або перелетіти на літаках.

Становище окупаційних військ було важке, а з Берліна вимагали за всяку ціну утримати Крим. Далеко висунутий в море півострів прикривав тили і фланги фашистських армій, заміняв собою десятки найдосконаліших авіаносців. З кримських аеродромів близько було до всіх важливих портів Чорного моря. Правда, настійні вимоги ставки підкріплювалися не лише словами та погрозами, в Крим на кораблях прибували нові війська, танки, гармати та боєприпаси.

Окупантам треба було міцніше засісти на зиму; нарощувати укріплення, оперізуватися новими рядами надовбів, протитанкових рівчаків та колючого дроту. А головне — уникнути внутрішньої загрози з глибини гір та лісів. Партизани не тільки утруднювали пересування частин і тримали в постійному страху солдатів, але на випадок нового наступу радянського флоту й армії могли виявитися грізною силою, спроможною перервати зв'язок і розчленувати окремі гарнізони.

Фашистське командування вже посилало цілі дивізії для прочісування лісів. Партизанів витісняли з обжитих місць, руйнували їх склади, спалювали табори, але виловити всіх не могли. Вони, немов привиди, розвіювалися в горах, а потім знову заповняли ліси, і з ще більшим завзяттям стріляли в окупантів кущі, камені, бугри і міжгір'я. На фашистів чигали завали, міни, вовчі ями. Кожного дня то злітав у повітря міст, то зникав патруль, то горіли будинки поліцаїв і жандармерії.

Всередині, здавалось, цілком підкореного, півострова тривала нескінченна війна з населенням.

Щоб подолати цю небезпеку, необхідно було кинути на боротьбу з партизанами величезні сили з танками, гірськими гарматами, мінометами й авіацією. Не можна було тримати за спиною цілу армію месників.

Партизани, окрилені перемогами Радянської Армії, теж готувалися до останніх боїв: приводили в порядок зброю, будували укріплення, навчалися діяти великими загонами.

По всьому Криму відчувалася напружена тиша, яка буває лише перед грозою.

Та ось із різних місць почали надходити вісті про підготовку фашистських військ до великої облави, про оточення лісів, про просування в гори мотомеханізованих частин. Сили явно були нерівні. Партизани поспішно почали закопувати в землю, замуровувати в печери запаси продуктів і готувати нові табори в глибині гір, у зручних місцях неприступних круч.

В печері Калузького нічого не знали про навислу загрозу. Всі чоловіки були зайняті переозброєнням «Дельфіна» і ремонтом трофейного катера. Одночасно відбувалося й навчання. Восьмьоркін з Чупчуренком під керівництвом боцмана опановували тонкощі професії рульових і готувалися стати комендорами на швидкострільній гарматі, а Чижеєв, Вітя й Тремихач розбирали, змазували і заново збирали механізми фашистського торпедного катера.

Катя вела господарство, а Калузький усе возився з боєприпасами, біля зброї і ніс радіовахти.

Під час чергування він прийняв по радіо несподівану шифровку. Штаб наказував командирові печерної групи негайно прибути на «Дельфіні» до скелі Пустельник. Вимагати пояснень заборонялося: фашисти могли запеленгувати район дії печерної рації.

— Пароль — два зелених. Відзив — білий, — бурмотів Калузький, розглядаючи карту і лоцію власного виробу. — Дивне рандеву.

— Все дуже доречно, — сказав Тремихач. — Нам не завадить перевірити механізми обважнілого «Дельфіна». Боюсь, що гармати і новий кулемет змінили його центр ваги.

Перед виходом у море Кльоцко завжди був у трохи піднесеному настрої.

— Механіками з нагоди випробування Віктор Михайлович і Чижеєв підуть, — сказав він. — Комендорами — Чупчуренко з Вітею. Восьмьоркін зростом не підходить. Хай підожде, поки крейсер для нього збудують. Призначаю Восьмьоркіна головним по охороні, спостереженню та сигналізації.

Восьмьоркіну, звичайно, не хотілося лишатися на березі, але думка, що й Катя буде з ним, трохи його втішила.

Провівши катерників, він піднявся на верхню галерею, розсунув щити, які захищали печеру од вітру, і вибрався на спостережний майданчик, де за розколотою брилою сиділа на саморобній лавочці Катя. Вона спостерігала в бінокль за морем.

Степан підсів поруч і залюбувався:

— Ех, на якому ходу йдуть! От нам би так…

І більше нічого не міг придумати моряк для задушевної розмови. Він тільки зважився запропонувати Каті половину свого реглана. Дівчина промерзла на вітрі і з задоволенням сховалася під широкою хутряною полою.

Вони сиділи поруч так щільно, що у Восьмьоркіна серце завмирало. Отак, мовчки, він ладен був просидіти цілу ніч, аби тільки плечем своїм відчувати поряд м'яке дівоче плече.

Дівчина перша порушила мовчанку.

— Про що ви так розмріялися, Стьопо?

— Про різне думаю… Про майбутнє, — тихо відповів Восьмьоркін, продовжуючи напружено дивитися поперед себе, хоч катер давно вже зник у темряві.

— А що ви думаєте робити після війни?

— Оженюся, — раптом випалив він і завмер, вражений своєю хоробрістю.

Відповідь була така несподівана, що дівчина не могла не розсміятися.

— Ну, якщо це головне у ваших мріях, то ви дуже скоро досягнете своєї мети, — запевнила вона і, зазирнувши йому в очі, запитала: — А на кому? Якщо це не секрет?