Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

class="p1" style="">- Якщо так, містере Холмсе, то чи не будете ви ласкаві пояснити мені, як я могла сьогодні одержати від нього листа?

Шерлок Холмс підхопився з крісла, наче його вдарило струмом.

- Що?! - скрикнув він.

- Так, сьогодні.- Вона стояла усміхнена, стискаючи в руці аркуш паперу.

- Чи можна мені прочитати?

- Звичайно.

Він вихопив лист у неї з рук, розгладив на столі й почав ретельно розглядати, підсунувши лампу. Я підвівся з крісла й позирнув через його плече. Конверт був дуже простий, із поштовим штемпелем Ґрейвсенда й сьогоднішнім - тобто вчорашнім, бо північ уже минула,- числом.

- Грубий почерк,- пробурмотів Холмс.- Я певен, що це почерк не вашого чоловіка.

- Так, але всередині - його.

- Гадаю, що тому, хто надписував конверт, довелося розпитувати про вашу адресу.

- Чому ви так думаєте?

- Ім’я, як бачите, написано темніше, бо чорнило висохло саме собою. Решта напису - сіріша, бо її довелося висушувати вимочкою. Якби весь напис було зроблено й просушено вимочкою одразу, то всі слова були б однакового кольору. Ця людина написала на конверті ім’я, а потім уже - адресу, з чого видно, що адреси вона спочатку не знала. Це, зрозуміло, дрібниця, але для мене нема нічого важливішого за дрібниці. Дозвольте-но поглянути на лист. О! У нього було щось вкладено!

- Так, там був перстень. Його перстень із печаткою.

- А чи ви певні, що це почерк вашого чоловіка?

- Один із його почерків.

- Один із почерків?

- Так він пише, коли поспішає. Звичайно він пише зовсім по-іншому, але цей почерк я теж добре знаю.

 

«Люба, не бійся. Все скінчиться добре. Сталася жахлива помилка, потрібен час, щоб її виправити. Наберися терпіння.

 

Невіл».

 

- Написано олівцем на листку, видертому з книги у восьму частину аркуша, без водяних знаків. Так! Відіслано сьогодні з Ґрейвсенда людиною, в якої чимось був забруднений великий палець. Ця особа, якщо я не дуже помиляюся, жує тютюн... Ви все-таки переконані, що це почерк вашого чоловіка, мадам?

- Так. Це писав Невіл.

- Його відіслано сьогодні з Ґрейвсенда. Що ж, місіс Сент-Клер, хмари розвіюються, хоч я й не можу ще сказати, що небезпека минула.

- Але він має бути живий, містере Холмсе!

- Якщо це не спритна підробка, щоб збити нас зі сліду. Перстень врешті-решт ні про що не свідчить. Перстень могли в нього відібрати.

- Ні, ні, це його, його власний почерк!

- Добре. А якщо, наприклад, листа написано в понеділок, а відіслано сьогодні?

- Це можливо.

- А за цей час багато чого могло статися.

- О, не позбавляйте мене надії, містере Холмсе. Я знаю, що з ним усе гаразд. Ми обоє такі близькі, що я одразу відчула б, якби з ним сталося лихо. Того самого дня, коли я бачила його востаннє, він у спальні порізав палець, і я одразу кинулася до нього з їдальні, бо почула, що з ним щось скоїлося. Невже ви думаєте, що я не відала б про його смерть, якщо відчуваю навіть такі дрібниці?

- Я добре знаю, що жіноче чуття часом цінніше за будь-які логічні висновки. Цей лист теж, здається, якнайкраще свідчить про те, що ви маєте рацію. Але якщо ваш чоловік живий і може писати листи, чому він не повертається до вас?

- Не знаю. Це щось неймовірне.

- А в понеділок, від’їжджаючи, він нічого вам не казав?

- Ні.

- І ви здивувалися, побачивши його на Свондам-Лейн?

- Так, дуже.

- Вікно було відчинене?

- Так.

- Він міг покликати вас із вікна?

- Міг.

- Але він, як я зрозумів, вигукнув лише щось недоладне?

- Так.

- Він волав рятунку, як вам здалося?

- Так. Він вимахував руками.

- А може, то був вигук здивування? Він сплеснув руками з несподіванки, що бачить вас?

- Може, й так.

- І вам здалося, що його відтягли назад?

- Він зник так раптово...

- Він міг просто відскочити. Ви більш нікого не бачили в тій кімнаті?

- Ні, хоча цей страховидний жебрак зізнався, що був там, а матрос стояв унизу, біля сходів.

- Саме так. Ваш чоловік, якщо ви встигли помітити, був одягнений як завжди?

- Так, але на ньому не було комірця й краватки. Я добре бачила його голу шию.

- Чи згадував він коли-небудь у розмові з вами Свондам-Лейн?

- Ніколи.

- А чи не помічали ви, щоб він курив опій?

- Ніколи.

- Дякую, місіс Сент-Клер. Це основні деталі, які я хотів прояснити до кінця. Тепер ми підвечеряємо й ляжемо спати, бо завтра на нас, можливо, чекає важкий день.

Нам віддали велику, затишну кімнату з двома ліжками, і я швидко ліг, бо вся ця ніч, повна пригод, утомила мене. Але Шерлок Холмс був такою людиною, що ладна, розв’язуючи загадку, не спати цілісінькі дні або й тижні - розмірковувати, порівнювати факти, розглядати справу з кількох точок зору, аж поки не вдасться або впоратися з нею, або переконатися, що таким чином її не здолати. Я зрозумів, що він і зараз ладен просидіти без сну цілу ніч. Він скинув піджак і жилет, надяг просторий синій халат і взявся складати докупи подушки з ліжка й крісел. Спорудивши з них щось на кшталт східного дивана, він умостився на ньому, схрестивши ноги й поклавши перед собою пачку дешевого тютюну та коробочку сірників. У тьмяному світлі лампи я бачив, як він сидить там із старою вересовою люлькою в роті, в хмарах сизого диму, байдуже втупившись очима в стелю, мовчазний, нерухомий; лампа освітлювала його суворе орлине обличчя. Так сидів він, коли я засинав, і так само сидів він, коли я прокинувся від несподіваного його вигуку й побачив, що вся кімната осяяна літнім сонцем. Люлька й досі стирчала в нього в роті, кімната була повна тютюнового туману, а від пачки тютюну, яку я бачив увечері, не зосталося ні крихти.

- Прокинулися, Ватсоне? -