Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

їх не потребує. Тобто, коли кошти не потрібні для заміни засобів, які він мо­же виробити й сам. Якщо ж підприємство перебуває в чудовому стані і потребує лише розширення, то позика відповідно безпечна. Але якщо, навпаки, підприємство потребує грошей унаслідок поганого керівництва, тоді єди­ний засіб — дістатися самої суті справи, вилікувати недугу зсередини, а не клеїти пластирі зовні.

Моя фінансова політика — лише наслідок моєї торгівельної політики: я стверджую, що краще продати велику кількість виробів із маленьким прибутком, ніж малу кількість із великим. Такий прийом дає незліченним покупцям можливість купувати та давати багатьом добре оплачувану роботу. Він декларує стійкість виробничим планам, обмежує час, коли на товар не буває попиту, і запобігає непро­дук­тивним витратам та збиткам унаслідок зупинки виробництва. Наслідком є відповідне і врегульоване виробництво, і після здорового обговорення стане ясно, що несвоєчасне фінансування, по суті, зумовлюється недоліком правильно обдуманого та планомірного виробництва. Зниження цін короткозорі люди вважають рівнозначним зниженню прибутків. Мати справу з головами, влаштованими таким чином, напрочуд важко, оскільки їм бракує навіть найменшої схильності до розуміння найпримітивніших законів ділового життя. Так, наприклад, одного разу, коли я знизив ці­ну автомобіля на 80 доларів, мене спитали, чи не скоротить це при випуску 500 тисяч автомобілів на рік прибутку компанії на 40 мільйонів доларів. Звісно, це було б правильно, якби ми зупинилися на збуті в 500 тисяч автомобілів. Усе це не що інше, як цікавий математичний розрахунок, який не має нічого спільного з бізнесом, бо без зниження ціни продукту виробництва неможливо по­стійно нарощувати оберти. Підприємство завдяки цьому втрачає стій­кість.

Якщо підприємство не росте, воно падає, а підприєм­ство, що падає, невпинно вимагає нового капіталу. Застаріла ділова політика вимагала, щоб ціни трималися, за можливості, на такій висоті, яку покупці погоджувалися платити. Справжня нова політика вимагає якраз зворотного.

Банкіри й юристи здатні лише в кількох випадках оцінити цей факт. Вони змішують застій і стійкість. Їхньому розумінню цілком недоступне те, що ціни можуть знижуватися добровільно. Тому є нещастям, коли до ведення справ долучається типовий банкір або юрист. Зниження цін збільшує оборот із одночасним примноженням капіталу в сподіванні, що майбутній прибуток розглядається як гроші, призначені для покращення справи.

Наш зиск завдяки швидкості й обсягу збуту постійно великий незалежно від продажних цін у той чи інший момент. Ми отримували на кожній одиниці лише незначний прибуток, зате загальне число прибутку було великим. Зиск непостійний. Після кожного нового зниження цін прибуток тимчасово знижується, однак неминучі заоща­дження стають дуже скоро помітними і зиск зростає знову. Але він у жодному разі не розпорошується в дивідендах. Я здавна наполягав на виділенні лише дрібних ди­відендів, і компанія нині не має жодного акціонера, який не пого­джувався б із цим. Вважаю, що будь-який певний відсоток, який переважає прибуток, належить біль­ше компанії, ніж акціонерам.

На мій погляд, акціонерами мають право бути лише люди, особисто зайняті в справі, які вважають підприємство знаряддям служіння, а не машиною, що виробляє гроші. Якщо досягнутий великий прибуток, а робота, яка відповідає принципу служіння, неминуче до цього призводить, він має бути принаймні частково знову влитий у справу для того, щоб посилити свою службу і частково повернути зиск покупцям. Одного року наш прибуток на­стільки перевищив наші очікування, що ми добровільно повернули кожному, хто купив автомобіль, по 50 доларів. Ми відчували, що мимоволі взяли з нашого покупця більше на цю суму. Моя цінова, й одночасно і моя фінансова політика знайшла собі кілька років тому вираження на процесі, за допомогою якого компанію хотіли примусити виплачувати вищі дивіденди. Сидячи на лаві свідків, я розбив політику, якої дотримувалися тоді, і роблять це тепер, наступними словами: «Насамперед вважаю за краще продавати більшу кількість автомобілів із меншим при­бутком, ніж малу кількість із більшим».

Мені здається це правильнішим тому, що таким чином дається можливість більшій кількості людей придбати автомобіль і радіти йому, причому водночас багато ро­бітників отримують добре оплачувану роботу. Я поставив собі за мету життя досягти цього. Але моя справа могла б замість успіху призвести до повної невдачі, якщо б я не діяв, виходячи з помірного прибутку для себе і для учасників підприємства.

Не можна забувати, що щоразу, коли ціна автомобіля знижується без шкоди для якості, число випадкових покупців зростає. Багатьох відлякує ціна 440 доларів, вони готові заплатити 360 доларів за автомобіль. За ціни 440 доларів ми розраховували на 500 тисяч покупців, за 360 доларів можемо, за моїми розрахунками, підняти збут заокруглено до 800 тисяч, правда, окремий прибуток на кожному автомобілі менший, але число автомобілів і чис­ло зайнятих робітників більші і ми врешті-решт досягнемо спільної суми прибутку, вище за яку сягнути взагалі неможливо.

Мені хотілося б тут же зазначити, що вважаю неправильним витягати з наших автомобілів надмірні прибутки. Помірний прибуток справедливий, дуже високий — ні. То­му з давніх-давен моїм принципом було знижувати ціни настільки швидко, наскільки дозволяє виробництво, і надавати вигоду від цього споживачам і робітникам, правда, з просто разюче величезними вигодами для нас самих.

Така політика, звісно, не гармоніює із загальною думкою, ніби справи треба вести так, аби акціонери могли витягати з бізнесу якомога більше готівки. Тому я не можу мати акціонерів у загальноприйнятому сенсі цьо­го слова, адже вони не сприяють збільшенню можливо­стей виробництва.

Якби я вибирав між скороченням заробітної плати та знищенням дивідендів, я не вагаючись знищив би дивіденди взагалі. Правда, такий вибір неймовірний, бо, як зараз було доведено, низькою заробітною платою не можна досягти заощаджень. Зниження зар­плати — погана фі­нансова політика, бо одночасно з цим знижується і ку­півельна спроможність. Якщо припустити, що керівне становище передбачає й відповідальність, то до обов’язків власника належить також і турбота про те, щоб підлеглий йому персонал мав можливість забезпечити собі гідне ­існування. До управління фінансами відноситься не лише облік прибутків і спроможності підприємства, але й турбота про те, щоб компанія у вигляді заробітної плати утримувала те, що їй належить по справедливості. Мова йде не про доброчинність. Пристойна заробітна плата не має з нею нічого спільного. Неадекватна платня — лише ознака ненадійності підприємства, адже будь-яке добре кероване підприємство в змозі в надлишку надати кожному працівнику можливість працювати і цим самим над­лишково оплатити його.

Прибуток належить трьом групам: по-перше — підпри­ємству, щоб підтримувати його в стані стійкості, розвитку та здоров’я; по-друге, робітникам, за чиєю допомогою ство­рюється прибуток; по-третє, до певної міри також і суспільству. Процвітаюче підприємство дає зиск усім трьом учасникам — організатору, виробникам і покупцеві.

Той, хто отримує надмірні прибутки, мав би знизити ціни. На жаль, у реальності цього не буває. Такі люди, навпаки, відкладають свої екстрені витрати доти, доки вся важкість