Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ще Ґарланда, — провадив Рой Бейті. — Вони порішили Андерса й Ґітчел, а нещодавно — Любу, — він говорив про смерті друзів, немовби відчував якусь збочену радість. Немовби отримував задоволення від потрясіння Пріс. — А я завжди думав, що їм не вдасться порішити Любу; пам’ятаєте, я постійно про це казав під час перельоту.
— Отже, нас залишилося... — рахувала Пріс.
— Троє, — зронила Ірмґард, передчуваючи щось недобре.
— Саме тому ми й прийшли сюди, — пробасив Рой Бейті з новою, неочікуваною теплотою; що гіршим був стан справ, то більше він йому подобався. Ісидор ніяк не міг його збагнути.
— О господи, — вражено проговорила Пріс.
— Вони доручили цю справу одному нишпорці, мисливцю за головами, на ім’я Дейв Голден, — Ірмґард була схвильованою. Її губи скривися від злоби. — Ще трохи, і Полоков укоротив би йому віку.
— Ще трохи, — озвався відлунням Рой, і його обличчя розпливлося у широчезній усмішці.
— І цей Голден тепер у лікарні, — вела далі Ірмґард. — Очевидно, вони передали його список іншому мисливцеві за головами; Полоков мало не порішив і того другого. Але він якось вивернувся й деактивував Полокова. Потім узявся за Любу; ми знаємо про це тільки тому, що їй удалося зв’язатися з Ґарландом, і він послав свою людину арештувати того мисливця й доправити його до будівлі на Мішен-стрит. Люба зателефонувала нам одразу після того, як людина Ґарланда забрала мисливця за головами. Казала, що все буде добре; була впевнена, що Ґарланд живим його звідти не випустить,— відтак Ірмґард додала: — Та, мабуть, щось пішло не так на Мішен-стрит. Що саме, ми не знаємо. Можливо, ніколи не дізнаємося.
— А той другий мисливець за головами має наші імена? — запитала Пріс.
— Так, гадаю, що має, — відповіла Ірмґард. — Але не знає нашого місця перебування. Ми з Роєм вирішили не повертатися на стару квартиру; напхали у свій говеркар якнайбільше речей і хочемо поселитися в одній із покинутих квартир поряд із тобою в цьому занедбаному будинку.
— А хіба це розумно? — заговорив Ісидор, набравшись відваги. — В-в-сім з-з-зібартися в одному місці.
— Усіх інших вони вже прикінчили, — сухо відрізала Ірмґард; вона, так само, як і її чоловік, здавалася, попри своє неймовірне збудження, цілком упокореною.
«Та всі вони якісь дивні», — подумав Ісидор. Він однозначно відчував це, але не міг вказати на щось конкретно дивне. Так, немов їхні розумові процеси керувались якоюсь незрозумілою лихою абстрактністю. За винятком хіба що Пріс; аякже, вона була страшенно переляканою. Пріс видавалася майже нормальною, майже природною. Але...
— А чого б тобі не переїхати до нього? — запитав Рой у Пріс, киваючи на Ісидора. — До певної міри він би тебе захищав.
— Пустолобий? — спалахнула Пріс. — Я не збираюся жити з пустолобим, — її ніздрі задрижали від обурення.
— Нерозумно бавитися у сноба за настільки несприятливих обставин, — миттєво відреагувала Ірмґард. — Бо мисливець за головами не чекає; він може спробувати розправитися з нами вже сьогодні ввечері. Йому могли пообіцяти додаткову винагороду, якщо він впорається з завданням до...
— Чорт, треба замкнути вхідні двері,— вигукнув Рой і пішов у передпокій; одним ударом руки він захряснув двері, а тоді замкнув їх. — Думаю, тобі треба піти до Ісидора, Пріс, а нам з Ірмою слід облаштуватися десь у цьому будинку. Тільки в такий спосіб зможемо собі допомогти. Я привіз деяке електронне обладнання — брухт, який я зняв з корабля. Поставлю двосторонній «жучок», так що ти, Пріс, чутимеш нас, а ми чутимемо тебе, ще й налаштую сигналізацію на випадок екстреної потреби, щоб кожен із нас міг її увімкнути. Тепер уже ясно, що синтетичні посвідчення особи не спрацьовують, навіть у випадку з Ґарландом не спрацювали. Безперечно, Ґарланд сам запхав голову в петлю, коли наказав доправити на Мішен-стрит арештованого мисливця за головами; і це стало його фатальною помилкою. А Полоков замість того, щоб якнайдалі триматися від мисливця за головами, захотів із ним познайомитися. Ми зробимо інакше: заляжемо на дно, — він начебто нітрохи не хвилювався; ситуація збуджувала в ньому якусь маніакальну енергію.— Думаю...— він шумно вдихнув повітря, привертаючи до себе увагу всіх, у тому числі й Ісидора, — думаю, існує причина, чому ми всі троє досі залишаємося серед живих. Думаю, якби той мисливець мав інформацію стосовно нашого місцеперебування, то до цього часу вже з’явився б тут. Головне у справі полювання на голови — це ота диявольська оперативність. Що швидше мисливець діє, то більше отримує грошей.
— А якщо він вичікує, — погоджувалася Ірмґард, — то ми вислизаємо, що ми й зробили. Впевнена, Рой має слушність; також упевнена, що мисливець знає наші імена, але не знає нашого місця перебування. Бідолашна Люба; застрягла в оперному театрі «Меморіал війни», на самій видноті. Та ж там її найлегше знайти.
— Ну, — пихато мовив Рой, — вона сама так захотіла; думала, публічність її захистить.
— Ти ж її відраджував, — говорила Ірмґард.
— Так, — погодився Рой, — я казав їй про це, а Полокову казав не вдавати людину з ВПУ. Я також і Ґарландові казав, що один з його мисливців за головами його і порішить, як, мабуть, і сталося, — він похитувався на своїх масивних каблуках, а його обличчя світилося глибокою мудрістю.
— З-з-з того, що я-я-я почув, я-я з-з-зрозумів, що він ваш с-с-справжній лідер, — заговорив Ісидор.
— Так, Рой — наш лідер, — відповіла Ірмґард.
— Саме він організував нашу подорож. З Марса на Землю, — підхопила Пріс.
— То-тоді вам краще ро-робити так, як він каже, — у голосі Ісидора вчувалось вагання між надією і стурбованістю. — Ду-думаю, буде п-п-просто чудово, П-пріс, якщо ви житимете зі мною. На роботі я взяв кількаденну відпустку. Щоб подбати про вас і переконатися, що з вами все гаразд.
«І можливо, Мілтові з його неабиякою винахідливістю, — розмірковував Ісидор, — вдасться виготовити для мене якусь зброю. Щось незвичайне, здатне здолати мисливців за головами... хай ким би вони були». Перед його зором постав якийсь невиразний, плиткий та похмурий образ: щось безжалісне, що в одній руці тримає роздрукований список, а в іншій — зброю; що, мов машина, виконує вбивства з байдужою бюрократичною ретельністю. Таке собі страховище без емоцій чи навіть обличчя; і якщо його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.