Читати книгу - "Майбутній мій, Юлія Бонд"

20

Маша

– Ти ведеш небезпечну гру, Максе, – кажу я, коли кладу руки на плечі хлопця.

– А хто сказав, що я граю? – криво усміхнувшись, Максим фокусує погляд кудись за моєю спиною.

– Навіщо ти мене поцілував? – намагаюся говорити тихо, стримуючи в собі справжній вулкан.

Там, у кімнаті, коли я зарядила Максу ляпаса, хлопець затиснув мене в самий кут. А потім несподівано обхопив моє обличчя великими долонями та нахабно вштовхнув у рота свій гарячий язик. Він вбивав у мої губи поцілунок за поцілунком, поки я не вкусила його за губу.

– Захотів і поцілував. Заборонено законом? – Огризається Максим.

– Я тобі забороняю. Більше так не роби. Ніколи. Батько тобі шию згорне, якщо дізнається, – погрожую, але Макс лише посміхається.

– Думаю, Звір буде тільки щасливий, – доторкнувшись до мого чола рукою, хлопець відводить убік пасмо волосся.

Здригаюсь від його дотиків. Вони чужі мені та моєму тілу.

– Я мала на увазі твого батька.

– А-а-а, – простягає Макс, – значить, татуся. Не бійся за мою шию, я вмію домовлятися.

– Десь я вже це чула.

На мене накочує дежавю. Здається, я зовсім недавно говорила Соколу, що Звір відірве йому чоловічу гідність, якщо він посміє сунутися до мене і тоді Олег сказав те ж саме, мовляв, він уміє домовлятися.

– Мала, чому саме Олег? Тобі не вистачає ровесників? – різко перемикається Макс.

– Я не збираюся говорити на цю тему.

Макс награно сміється, привертаючи до нас увагу пар, що танцюють поруч.

– Тепер я говорю, що десь це чув. Маше, а якщо я психану і розповім про все Звірю, не боїшся?

– Ти не розкажеш, – хитаю головою.

– Впевнена? – Запитує Максим і я киваю у відповідь. – Гаразд. Сама напросилася.

Різко зупинившись, Макс перериває танець. Хапає мене за зап'ястя і тягне за собою.

– Куди ти мене тягнеш?

Намагаюся чинити опір і упиратися, як можу. Але мої спроби провалюються. Крок за кроком ми наближаємось до столика Звіра.

– Максе, зупинись. Прошу тебе, будь ласка, – благаю я.

Почувши моє прохання, Макс різко зупиняється і за інерцією я лечу прямо в його обійми. Опинившись у справжньому полоні сильних рук, важко дихаю, дивлячись на хлопця впритул. З моїх очей ось-ось посиплються іскри гніву, бо я злюся на Макса та його безглузду витівку.

Здається, ще злюся на Олега. Чому Олег не відрізав язика цьому негіднику? Чому я мушу терпіти знущання його сина?

– Ти справді цього не хочеш? – Запитує Максим перебуваючи від мене в небезпечній близькості.

Боковим зором уловлюю знайомий чоловічий силует.

– Чого не хоче моя дівчинка? – Порівнявшись з нами, батько чіпляється поглядом за безглузду позу, в якій ми застигли з Максом. – Ви язик проковтнули? Обидва?

Засунувши руки в кишені штанів, батько залишається стояти поруч і злегка перекочується з п'яти на носок, явно незадоволений нашим із Максимом мовчанням.

– Ну, кажи. Ти ж у нас сміливий, Максимко, – відштовхую від себе сина Олега та відходжу убік. Обсмикую сукню, і стискаю від злості кулаки.

Макс не розкаже. Не посміє. Духу не вистачить виплюнути Звірові в обличчя чисту правду. Правду, яка здатна багато що зруйнувати.

– Маша зустрічається, – Макс зухвало посміхається, затримуючи інтригу. – Зі мною.

– Що? – питаємо ми з батьком одночасно.

– Вона не хотіла вам говорити, Костянтине Володимировичу. Боялася. Ось я зважився сказати правду, – нахабно бреше Максим і мене розпирає від обурення.

– Він бреше, батько. Це неправда, – схопивши батька за руку, зазираю у його очі.

– Що неправда? – звідкись зі спини чується голос Олега.

Повільно сповзаю вниз, але знайомі руки не дозволяють упасти. Обійнявши мене за талію, Олег притягує до себе.

– Що тут у вас відбувається? – Запитує Олег і, переконавшись, що я можу стояти на своїх ногах без його допомоги, розтискає лещата на моїй талії й відходить убік.

Я не витримаю. Не зможу. Ця пастка, підлаштована Максом. Я загнана у справжній кут. Якщо не заперечуватиму, що зустрічаюся з Максом, то Олег відірве голову власному синові. А якщо заперечуватиму, то Макс про все розповість моєму батькові й тоді Звір точно позбавить чоловічої гідності Сокола.

– А хрін їх зрозумієш, Соколе, – каже батько, кидаючи в мій бік стурбований погляд. – Я не проти поріднитися з тобою, друже. Але Маша вже має столичного бойфренда. Схоже, тут без ста грамів не розберешся. Ідемо, накотимо по сотці.

Олег погоджується і йде разом із батьком, залишаючи нас із Максом посеред зали ресторану.

Серце мало не вистрибує назовні, коли Максим намагається взяти мене за руку.

– Не чіпай мене, придурок, – шиплю я, відштовхуючи від себе хлопця і прямуючи до виходу.

– Маріє, стій, – кричить мені вслід Макс і, наздогнавши мене за кілька секунд, хапає за руку трохи вище ліктя.

– Пусти. Пусти мене, – вимагаю я, барабанячи кулаками по грудях Макса.

– Я хочу тобі дещо сказати. Заспокойся. Просто заспокойся, – обхопивши моє обличчя обома руками, Макс змушує мене підняти погляд на нього.

– Ти мало нас не занапастив. Ти розумієш це, Максиме?

– Ні, Маша. Не занапастив, а врятував.

– Тобто як це? Врятував? Від кого?

– Я чув телефону розмову твого батька. У твоєму будинку зараз встановлюють прослуховування та відеоспостереження. Звір щось задумав. Він стежитиме за всіма, в тому числі і за тобою, мала.

– Ти знову брешеш?

– Знову кажу правду, Маше. Якщо хочеш бути з Олегом, то я твій єдиний вихід. Для всіх ми повинні зустрічатися, щоб ти могла спокійно бачитись у моєму будинку з Олегом. Інших варіантів немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍