Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 17

Софія прокинулася під стіною. Але стіна була теплою, живою та з руками, які обіймали її за талію. Дівчина обережно повернулася. Чоловік ще спав, тож вона помалу виповзла з-під його руки й пішла у ванну. Тихо прийнявши душ, вона закутана у халат, вийшла у спальню, щоб взяти свої речі та одягнутися, – звісно ж за зачиненими дверима ванної кімнати.

Певно, вона метушилася голосніше, ніж вважала, бо коли увійшла у спальню, Денис вже потирав обличчя.

– Привіт, – сонно промовив.

– Доброго ранку, – проказала у відповідь.

– Іди до мене, – протягнув до неї руку і підняв ковдру, запрошуючи лягти поряд.

– Навіщо? – Софія від здивування високо вигнула брови.

– Не пам’ятаєш, що було вчора? – запитав, усміхаючись.

– Пам’ятаю лише те, що мені було приємно…, – сором’язливо протягнула і щільніше запахнула халат на грудях.

– Так. Але приємно було лише тобі. А щоб відбулася вагітність, задоволення маю отримати ще і я. А такого вчора не сталося, бо ти заснула. Тому, ходи у ліжко.

– Я не можу…, – притиснулася спиною до стіни. – Я спізнюся на екскурсію! – випалила.

– Обіцяю, зробити все швидко.

– Ні. Вже ранок. Я цього вранці робити не хочу.

– Чому? – щиро здивувався.

– Бо все видно! – вона проказала це, як якийсь вагомий аргумент.

– Можеш заплющити очі.

– А ти заплющиш?

Він навіть жартома не збирався давати такої дурнуватої обіцянки.

– Ах, байдуже, бо все одно, – ні. До того ж, я вже казала, що краще, щоб це відбувалося раз на два дні.

– І сьогодні саме той, другий день, – не вгамовувався.

– Будь ласка, зробімо це ввечері, – жалісливо проказала.

– Гаразд, – погодився крізь зуби. Сидіти й далі вмовляти жінку зайнятися з ним сексом, у Ворона бажання не було. – Куди ти сьогодні ідеш? – запитав, спостерігаючи за тим, як дівчина складає одяг на руку. В тому, що вона одягатиметься за дверима ванної, він не сумнівався.

– Сьогодні хороша погода. Хочу піднятися на вершину гори на канатній дорозі.

– Я можу поїхати з тобою? – з надією запитав. Ще один день в номері він не витримає.

– Так, – відповіла, хоча ентузіазму в її голосі він не почув. – Можна щось з собою взяти та пообідати на вершині, – запропонувала, закриваючи груди стосом одягу.

– Дуже добре.

– Тоді, перед походом я збігаю у магазин, – тепер вона ще й намагалася натягти халат на коліна. З боку все це виглядало дуже незграбно і… спокусливо.

– Я перегляну маршрут. Можемо поїхати на моєму авто.

– Це було б чудово, – і знову без захвату. – Буде краще, якщо я вийду раніше, куплю нам щось на обід, а ти забереш мене вже від супермаркету.

– Ми можемо піти разом у супермаркет.

– Ні, – м’яко, але дуже швидко відмовила. – Я сама.

Денис лише повів плечем. Може їй потрібне щось таке, що вона соромиться купувати при ньому? Хоча що саме це може бути, він втямити не міг.

– Гаразд, – погодився.

– Що ж, тоді я почну збиратися. А ти можеш ще годинку відпочити.

Софія, з одягом на лікті, сховалася у ванній. А Денис зручніше вмостився у її ліжку. Дівчина вийшла через кілька хвилин і захопивши сумку, вибігла зі свого номера.

В адміністрації вона попросила два пледи та посуд для пікніка. А всю дорогу до супермаркету обдумувала список покупок. І як тільки переступила поріг магазину, вихором бігала між рядами, закидаючи у кошик все необхідне: несолодкі круасани, тунець та лосось, крем-сир, оливки, фрукти та овочі, тирамісу та соки.

За пів години до зазначеного часу, вона вже була на стоянці. Змушувати чекати Ворона у неї не було ніякого бажання. Мимоволі вона згадала, скільки разів її тато кричав на маму через те, що йому доводилося ждати її на стоянці. Не надто приємними були спогади й про те, як батьки сварилися, роблячи покупки разом. Якось навіть між ними розгорівся такий скандал, що вони покинули візок з продуктами просто посеред залу і розійшлися у різні сторони. А Софія залишилася стояти серед товарів не знаючи, куди їй іти. Притому, у неї того разу ще й грошей з собою не було і вона не могла розплатитися за продукти, які були у візку.

Всі ці спогади дещо засмутили дівчину. Однак, розуміючи, що такі емоції точно не сприяють заплідненню, Софія опанувала свої почуття.

Ворон під’їхав через двадцять хвилин.

– Думав, ти все ще у супермаркеті, – промовив, забираючи у неї сумку з продуктами.

– Тобі щось потрібно? Я можу збігати та купити, – гарячково говорила.

Боже! І чому вона не дочекалася його в середині? Тепер він злитиметься. Як і її тато!

– Ні. Все гаразд, – заспокоїв її. – Я просто хотів допомогти тобі.

– Ах, – полегшено видихнула. – Як бачиш, я впоралася сама.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍