Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

...але сталося...

Яна прокинулася посеред ночі від дивних шерехів і зрозуміла, що хтось лізе у вікно. Моріс? Яка нахабність! Двері, що, для слабаків? Та й що такого термінового йому знадобилося? До ранку не міг почекати? І, взагалі, він же збирався поїхати з міста на чотири дні.

Кузя теж стрепенувся. Ох, зараз вони разом влаштують Морісу теплий прийом! Яна зіскочила з ліжка, готова до бою, але її запал миттєво охолов, коли вона зрозуміла, що її нічний гість — це дитина.

У неї мало серце з грудей не вискочило: а що як малюк впаде? Яна підскочила до підвіконня, підхопила дитину і втягнула в кімнату. Порушником спокою виявилася гарненька дівчинка років п'яти.

Здивуванню не було меж.

— Ти хто? — запитала Яна, роздивляючись дитину. Вона не схожа була на бешкетницю і хуліганку. Таке миле веснянкувате личко, веселі кучерики. — Чому ти лазиш по деревах, коли на дворі ніч?

— Я Жанетт, — відповіла дівчинка. — Ви мені допоможете? — запитала довірливо.

— Звичайно, допоможу, — навіть не знаючи про що мова, пообіцяла Яна. Як можна відмовити такому янголу? — Але давай спочатку я відведу тебе додому. Знаєш, як хвилюватимуться мама і тато, якщо не знайдуть тебе в ліжечку?

— Ніхто не засмутиться. Я з притулку. Матінка Ізидора міцно спить. Я перевірила. Я встигну повернутися назад, поки вона не прокинеться, — розповіла дівчинка і перейшла на змовницький напівшепіт: — Я спеціально втекла вночі. Вдень мене б у вашу крамницю ніхто не відпустив.

Воно й не дивно. Хто ж пустить дитину туди, куди дорослі, і ті, бояться ніс потикати.

А у Жанетт все ж було трохи від бешкетниці. Коли розповідала про втечу, її зелені очі пустотливо блиснули.

— Я чула, що раніше тут жив найсильніший артефактор у світі, — з нотками захоплення видала дівчинка. — А сьогодні дізналася, що крамниця знову не пуста. Ви ж мені допоможете? Мені потрібен най-найсильніший артефакт.

— Навіщо? — Яна взяла маленькі ручки Жанетт у свої. Відчувалося, що дівчинка дуже хвилюється.

— На мені прокляття, — сумно зітхнула дівчинка. — Жахливе прокляття. Найжахливіше в світі. Я снюся різним людям. Не знаю, що я кажу їм у їхніх снах, але це дуже неприємні сни. У нашому місті не залишилося, напевно, жодної людини, якій би я не наснилася. Мене всі уникають і не люблять, — малятко прикусило губу. — Навіть матінка Ізидора. Їй я теж снюся. А кілька днів тому зі мною перестав дружити Крістоф, — зовсім знітилася дитина. — Крістоф — мій найкращий у світі друг. Напевно, я і йому наснилася... Ви ж мені допоможете?