Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

«Ух, спостережливий ти наш! М-да… Нічого не скажеш, зірке око. Стройовою я у своїй минулій службі і справді особливо не морочився, більше короткими перебіжками захоплюючись ... від укриття до укриття »

— Слухай, — не на жарт розійшовся староста, аж очі заблищали. — А розкажи, як ви біля Дзвінкого струмка ескадрон...

— Потім, — незаперечним тоном зупинив я не на жарт збудженого Ярополка. — Не час тут, та й не місце для спогадів.

— Теж вірно, — охоче закивав той. Схоже, мій авторитет щойно злетів у такі захмарні висоти, що вже ніщо не зможе скинути його назад, навіть нездатність відрізнити молодого хлопця від дорослого самця. Та хоч від дівчини. — Ти хотів щось запитати, Владе Твердиличу?

— Так… Як ти визначаєш його вік?

— Так по вухах… — знизав плечима староста.

— І що в них не таке?

— А ти поглянь уважніше і сам побачиш.

— Скажи, Титичу, — таємничим півшепотом поцікавився я, водночас виводячи носком чобота щось хитромудре. — Ти визначиш, на око, чим АКМ від АК74 відрізняється?

— А… ні, — щиро зізнався староста. — А що це…

— От і не марудь, — припинив я спробу з'ясувати значення абревіатури. — Говори, по суті, що у вухах цього троля дозволяє беззаперечно занести його до юнацького розряду? Чи ти думаєш, я твої знання перевіряю?

— Ну, — трохи образився той і відповів із ледве помітним невдоволенням. — Якщо тролі не навчилися голити вуха, то відповідь просто перед тобою. Поки не волохатий — значить, підліток.

Загалом, мені вже й так усе доволі докладно пояснили, але розмову треба було довести до логічного завершення. Дивне запам'ятовується… Як і горезвісна остання фраза.

— Угу… Треба буде відрізати собі на згадку парочку… при нагоді, — кивнув я з найсерйознішим виглядом. Остаточно добиваючи старосту. Той аж рота роззявив.

Тим часом троль закінчив з мухомором і вичікувально дивився на нас. Настав час приступати до вербування або дресирування. Залежно від наявності та розміру IQ у молодого велетня.