Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Розділ 14 (Повернення)

- Автомобіль, який поїхав… там були мої викрадачі - слова Асі відлунням звучать у моїй голові. Тепер я розумію, що викликало в неї такий сильний страх.

- Ти впевнена? 

- Т-так… вони забрали нову жертву. 

- Сідай до авто, хутчіш. 

По Асі видно, що вона зараз у не найкращому стані, щоб тверезо мислити, а тому я мало не силою змушую сісти до авто. Її істерика стала трохи меншою, але все одно не пройшла. Мені хочеться заспокоїти дівчину, але на це немає часу. 

Завівши в авто я починаю плавно вирулювати зі стоянки. Чорний мінівен нещодавно від'їхав, а тому є шанс, що ми можемо наздогнати його і повідомити поліції номер викрадачів. Бо зателефонувати їм зараз немає сенсу. Ми просто згаємо час. 

- Куди ми? 

- Спробуємо наздогнати тих покидьків. 

Плюнувши на правила дорожнього руху, я проїжджаю під знаком, щоб якомога швидше покинути територію аеропорту. Штраф неминучий, але він така дрібниця в порівнянні з тим, що на кону стоїть чуже життя. 

Два повороти ліворуч, один праворуч… ми опиняємося на шосе, що складається з чотирьох смуг. Автомобілів досить багато і я намагаюся знайти поглядом потрібний нам. 

Нога потрохи натискає на газ і я перелаштовуюся з однієї смуги на іншу. Ася мовчки сидить біля мене. Здається, що вона перебуває в якомусь трансі і я вирішую поки її не чіпати, щоб ще більше не посилити стрес. Навіть не уявляю, що вона бідолашна відчула, коли побачила тих шайтанових виродків. 

Кілька хвилин ми мчимо на великій швидкості, доки я не помічаю вдалині два чорних мінівена. Внутрішнє передчуття підказує, що один з належить викрадачам, щоправда я не розумію який. 

Дві однакові чорні моделі, практично на одній швидкості їдуть, але я розумію, що доведеться обирати за яким прямувати. Зовсім скоро з`їзд і один з мінівенів увімкнув поворотник. 

- Асю, що ми робимо? - а у відповідь тиша. 

Що ж, доведеться довіритися собі. Адреналін в крові зашкалює. Я відчуваю пришвидшене серцебиття, а також неймовірну злість, яку готовий обернути проти тих виродків. Поглядом доводиться проводжати авто, що звернуло, бо я тримаю курс за тим, що їде прямо і зовсім скоро опиниться в тунелі. 

- Асю, ти зі мною? -  у відповідь знову тиша. Мене це трохи лякає, але зупинитися не можу, бо ми втратимо слід. 

Щоб перестрахувати себе, вирішую зателефонувати охоронцям і продиктувати їм обидва номери автомобілів, що я запам`ятав. Нехай спробують пробити кому вони належать. Можливо це нам буде в нагоді. 

- Пане, давайте ми до вас приїдемо, щоб підстрахувати? Або хоч повідомимо поліцію про це все.

- Я не знаю куди вони рухаються. Ми зараз у тунелі, далі будуть з’їзди. Відстежуйте мене по трекеру, якщо перестану виходити на зв'язок, то викликайте поліцію. 

- Як накажете.

З кожною хвилиною за кермом я відчував прилив страшенного адреналіну. Чомусь у голові була думка не про те, що чергова дівчина у небезпеці, а про Асю. Мені здавалося, що вона сидить у тому автомобілі і я мушу її врятувати. 

Погоня тривала. Послідовно ми проїжджали через вузькі вулиці та відкриті дороги, обганяючи та обминаючи інші автомобілі, неначе граючи в шахи на колесах. Педаль газу була притиснута практично до підлоги. Від кожного ковзання, обгону і гальмування буквально летіли іскри, але я не здавався. 

У голові вже була думка про те, як ми наздоженемо тих вироків і вони понесуть покарання за все, що зробили. У першу чергу для Асі, юної та світлої дівчинки, яка була змушена потрапити в пекло. 

***

- Перевірте, щоб у їхніх кишенях не було телефонів. Забирайте все чим би вони могли собі нашкодити. Ці ляльки мають бути живими і цілими, бо Бос лютуватиме…

Це було перше, що я почула, коли мене завели до якоїсь кімнати з чорним мішком на голові. Після дії транквілізатора моє тіло не хотіло мене слухати. Я була наляканою та дезорієнтованою. Мало того, що тканина не давала мені побачити хоча б щось, так ще й мої руки були міцно зв’язаними за спиною. Я навіть не могла ними поворухнути. 

Коли чужа рука торкнулася моїх стегон, я машинально сіпнулася назад. 

- Не чіпайте мене! 

- Замовкни і не галасуй, бо зіпсуєш мені настрій - чоловічий голос лунав за моєю спиною. Я зрозуміла, що у кімнаті нас мінімум троє, що тільки погіршувало мою ситуацію. 

- Шнурки з кросівок теж потрібно забрати, як показує практика, ще спробує повіситися на них. 

Мене проти волі почали обнишпорювати та роздягати. На всі мої крики та благання я чула тільки гучний сміх. Тоді мені здавалося, що це страшний сон, щоправда, з часом прийшло усвідомлення.  

- А вона нічого так. Хороші стегна, гарні груди, підтягнута фігура. Якби йшла в бордель, то можна було б перед ним гарно розважитися з нею. Прийшла б туди вже з досвідом - огидний регіт викликав у мене відразу до цієї істоти, яку я людиною не могла назвати.

- Не чіпай її. Бос поки вирішую куди вона піде. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍