Читати книгу - "Як я стала королевою, Ольга Обська"

Розділ 25. Той-Хто-Тут-Назавжди

Аліса анітрохи не здивувалася, коли побачила на плечі Піполо кольорове тату. Він такий модник — набити малюнок на шкірі цілком у його дусі. Зображення було абстрактним — схоже на японський ієрогліф. Переважали червоні та чорні тони. Фарби дуже яскраві та соковиті — мабуть, тату свіже. Але не можна забувати, що Аліса у магічному світі. Не виключено, що знак на плечі Піполо є магічним, тому фарби і не вицвітають.

— Що це?

— Клеймо магічного зобов’язання, моя королево, — поважно пояснив Піполо. — Воно покликане нагадувати боржникові, що наближається час, коли потрібно буде розрахуватися.

У земному світі з тату якось простіше.

— Коли кожна лінія руни боргу забарвиться у чорний колір, це означатиме, що відведений на погашення час закінчився, — пояснив блазень.

Приблизно дві третини малюнку вже були чорні.

— Але кому ти заборгував, Піполо? І як маєш розплачуватись?

Аліса здогадувалася, що йдеться не про гроші.

— Пробач, моя королево, я не можу відповісти на твоє запитання, — таємничо посміхнувся Піполо. — Мовчати про борг — це також частина мого обов'язку.

Як все заплутано.

— Але нехай тебе це не турбує. Я усвідомлено взяв на себе зобов’язання і я їх виконаю. Інша річ — твій чоловік.

— На королі теж магічний борг?

— Боюся, що так, моя королево.

— Кому він заборгував?

— Хто ж його знає? Король жодного разу ні з ким не розмовляв про це. Мовчати про борг теж частина боргу, — нагадав Піполо.

Інформації було дуже мало, але, зіставивши факти, Аліса дещо зрозуміла. Блазень обмовився, що сам він добровільно взяв на себе боргові зобов'язання, а ось король — ні. Як це розуміти? Величність підставили? Можливо, король зовсім не радий тому, що доведеться повертати борг. А час, здається, настав. Мабуть, він намагався позбутися тавра — ось так у нього на плечі і з'явилася рана, що не гоїться.

— Чи є спосіб боржникові позбутися магічного боргу?

— О ні, на жаль немає. Навіть якщо висікти тавро, це дасть лише коротку відстрочку. Єдина надія на порятунок — це квітка, що виконує будь-яке найзаповітніше бажання.

Картинка склалася. Королю потрібен чорний нарцис, щоб звільнитися від магічного боргу. Але в чому він полягає? Кому він винен? І хто повісив цей борг на короля? Піполо сказав, що величність зібрався на проклятий острів після того, як прочитав листа від матері. Що ж було у тому листі?

— Нам потрібно більше інформації, мій друже, — змовницьки подивилася на Піполо Аліса.

— Мені відомі два способи добути потрібні відомості, — блазень хитро примружився і, закинувши ногу на ногу, розповів: — Є зілля, яке розв'язує чоловікові язик під час любовних утіх. Досить хлюпнути трохи в посудину з напоєм, який король п'є перед сном, а потім, коли його величність забудеться в блаженних ласках, поставити запитання і отримати відповідь. Хитро? — спитав лукаво, але одразу сам собі відповів: — Щоправда, на ранок, коли він зрозуміє, що сталося, накаже стратити.

Бути страченою Алісу не влаштовувало, не кажучи вже про те, що в її плани не входили і любовні втіхи з королем.

— А який другий спосіб?

Вона сподівалася, що другий спосіб виявиться менш небезпечним і більш здійсненним. Хоча по Піполо цього не скажеш. Якщо про перше він розповідав із легкою усмішкою, то тепер став зосередженим, засовався на скрині та глибше натягнув на голову ковпак. Хоча куди вже глибше? І так очей вже не було видно.

— Піполо, — довелося Алісі викликати його з-під ковпака.

— Я тут, — блазень несподівано зняв свій головний убір.

Їй стало моторошно.

Та що там моторошно — вона мало не скрикнула з переляку. На неї дивилися чотири ока. Знадобилася пара секунд, перш ніж вона зрозуміла, що нічого страшного в цьому немає — просто Піполо намалював собі на лобі ще одну пару очей. Майстерно намалював, треба визнати. Поки не придивишся — і не зрозумієш, що це малюнок.

— Ну і жарти в тебе, — пожурила його Аліса.

— Що ти, моя королево, — похитав він головою, — це не жарт. Чотири ока потрібні Піполо, щоб захиститися від Того-Хто-Тут-Назавжди.

— Що це ще за "той, хто тут назавжди"? — Здивувалася Аліса.

— Хіба він ще не говорив із тобою?

Якесь шосте чуття підказало, про що йдеться.

— Ти про голос з рундука?

— Він може звучати звідки завгодно.

— Хто цей "він"? Піполо, можна докладніше?

— Перший капітан цього фрегата. Тільки не проси назвати його ім'я —  це не на добро. Він був піратом та розбійником, на його совісті багато занапащених суден. Про таких кажуть: як його земля носить. Ось його й носило не землею, а морями. А коли прийшов останній день, навіть море не захотіло прийняти його — він так і залишився тут, на кораблі.

— Виходить, він привид? Як він виглядає?

— Ніхто його не бачив. Але іноді він не проти побалакати. І ця каюта — його улюблена.

Овва, це ж треба, яку каюту Алісі виділили? Чи не тиран особисто вирішив таким чином забезпечити своїй дружині "ненудне" життя? Він думав, вона так злякається потойбічних голосів, що побіжить до нього просити захисту? То був його план зваблення? Пф-ф-ф. Може, на Мелісі він і спрацював би. Але Аліса вже майже звикла, що в магічному світі все не як у людей, і якогось голосу боятися не збиралася.

— Піполо, а чому ти від нього захищаєшся? Він може якось нашкодити?

— Загалом він досить безпечний. А з жінками так і взагалі милий. Зате страшенно не любить блазнів.

— Чому? Занадто серйозний і не розуміє жартів?

— Так, із почуттям гумору в нього проблеми. Але не в цьому річ. Подейкують, саме блазень знав, де шукати його піратський корабель, і здав адміралу королівського флоту. Більше того, після всього ще й забрав у нього кохану жінку, — Піполо задоволено усміхнувся.

Так пірату і треба! Але Аліса уявляла, яким ударом по піратському чоловічому самолюбству було програти в любовному поєдинку блазню.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍