Читати книгу - "Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська"

Глава 23.2

***
Перед дзеркалом я стою, як на роздоріжжі. Коротка чорна сукня лежить на ліжку, поруч панчохи і туфлі. "Ну чому я погодилася?" - думаю я, натягуючи на себе це вбрання.

Бути сірою мишкою на тусовці не хочеться, тому вирішую виглядати ефектно.

Сукня облягає, підкреслює кожну лінію мого тіла. Я не звикла так відверто все демонструвати, але сьогодні, здається, саме той вечір.

Мій телефон знову вібрує. Олена. "Я внизу. Виходь швидше!" - читаю повідомлення.

- Чорт, - видихаю я, кидаючи останній погляд на себе в дзеркало, і хапаю сумку.

Спускаюся, на вулиці вже чекає таксі, з якого висовується подруга і махає мені рукою, посміхаючись.

- Ну нарешті! Я вже подумала, доведеться за тобою у вікно лізти, - жартує, коли я сідаю поруч.

Я сміюся у відповідь, бо це не зовсім жарт. Саме так я і тікала від суворих батьків у шкільні роки на дискотеку разом із Лєнкою.

- Вибач, не могла вибрати вбрання, - відповідаю, пристібаючи ремінь.

Олена весь шлях базікає без угаву, передчуваючи, як ми проведемо вечір.

- До речі, ти так і не сказала, звідки знаєш Малова? - запитую, згадуючи її захоплений голос, коли вона згадала його ім'я.

Олена посміхається хитро, як кішка, яка знайшла нескінченний фонтан із вершками.

- О, ми перетиналися кілька разів у міській адміністрації, і сьогодні вночі я збираюся його закадрити. Він мені дуже подобається. Такий красень і ще син мера. Уявляєш, які перспективи?

Мене це бентежить. Я знаю Олену. Коли вона щось замислює, нічого доброго зазвичай не виходить.

- А він знає про твої плани? - підколюю я.

- Ще ні. Але вечір довгий, - вона підморгує мені, і я не можу не посміхнутися її впевненості.

- Лєнусь, ти ж чула про нього всі ці плітки, правда? Будь обережна, - раптово стаю серйозною. Сергій Малов зовсім не хороший хлопчик, батько не раз відмазував його від поліцейських.

- Та годі, Таню. Я ж не збираюся виходити за нього заміж. Просто повеселюся і все. До того ж, раптом він у підсумку виявиться принцом на білому коні? - її голос звучить мрійливо.

Я стримую зітхання. Олена завжди була авантюристкою в коханні, а я - більше скептик.

- Гаразд, тільки давай триматися разом, добре? Не пропадай і якщо що щось станеться відразу ж мені пиши, - попереджаю я, шкодуючи, що взагалі погодилася на це все.

- Та не хвинюйся ти так. Сьогодні ми просто відірвемося на повну котушку! І ти теж, Таню. Забудь на один вечір про всі свої турботи. - Олена бере мою руку і міцно стискає.

Я киваю, намагаючись втягнутися в її настрій. Адже вона має рацію. Нам потрібно відпочити й отримати задоволення. Але в глибині душі чомусь зароджується нехороше передчуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍